Спідниця – незамінний елемент гардеробу кожної жінки. Сьогодні важко уявити, що «прабабусі» наших сучасних спідниць важили кілька десятків кілограмів і їх було неможливо носити, що перші спідниці носили на металевих каркасах. Еволюція спідниць триває уже кілька століть. Спідниці змінюються, але мода на них залишається стабільною.
Як окремий елемент жіночого гардеробу спідниця з’явилася у 16 столітті в Іспанії. Їх виникнення було дуже практичним з двох причин. По-перше – так модниці змогли урізноманітнювати свої образи: комбінувати різні спідниці з іншими блузами і щоразу виглядати оригінально. По-друге, окремі елементи одного вбрання стало значно швидше та легше одягати і зручніше зберігати.
Перші спідниці створювали з тканини, накладеної у кілька ярусів, тому вони були неосяжної ширини та обсягу.
Спідницю набивали кінським волосом, від цього вона була настільки важкою, що жінки просто не могли її носити. Тому на зміну такої спідниці прийшла модель «вердугад». Каркас з обручів ставили на підлозі, а потім за допомогою служниць, які забиралися під нього, пристібали до корсета.
Пізніше у Франції та Італії придумали моделі з меншою масою і округлими формами – їх створювали за допомогою ватної подушки, прикріпленої в області стегон.
У 17 столітті одяг став більш вільним і зручним, з’явилася багатошаровість із тканин, яка робила стегна широкими та пишними. Спідниці прикрашали різноманітними вишивками, драпіровками, хвилями та мереживами.
Мода на спідницю-купол повернулася у 18 столітті. В її основі був каркас, з’єднаний клейонкою і обтягнутий тканиною. Через шарудіння, яке створювала спідниця, її називали «крикуня». Для краси низ виробу обшивали мереживом.
У 19 столітті в моду увійшла спідниця-дзвін. Металевий каркас замінили криноліном. Основа була із лляного чохла із вплетеним кінським волосом або дротом. Також з’явилася турніра, схожа на валик, що надавала задній частині спідниці об’єму.
З демократизацією суспільства у 20 столітті та боротьбою жінок за емансипацію, спідниця стала нагадувати сучасну класичну модель – вона була прямою і довгою, носили її вже без корсета.
А завдяки актрисі Цецелії Сорель жінки почали носити «кульгаві» спідниці. Модель з’явилася випадково, коли для однієї з ролей актрисі знадобилася спідниця, що дозволить приймати виразні пози.
До речі, у 20 столітті мода на спідниці змінювалася майже кожне десятиліття. Наприклад, у 30-х роках довжина суконь і спідниць доходила до щиколоток, причому, спідниці кроїлися з косою.
Значний вплив на моду в цей час справила кіноіндустрія. Головними іконами стилю стали Марлен Дітріх, Грета Гарбо, Бетт Девіс.
Після Другої світової війни жіночий одяг був мінімалістичним, а довжина спідниці була трохи нижче колін.
А еталоном 50-х років стали довгі пишні спідниці та велика кількість тканин. Трохи пізніше в моду увійшла більш практична спідниця-олівець.
Вже у 60-ті роки Мері Куант створила міні-спідниці, які досягли свого апогею у 70-х роках. Оптимальною вважалася довжина на рівні опущених вниз рук.
На противагу таким відвертим вбранням через кілька років була придумана спідниця максі. Однак на піку популярності ця модель була недовго – незабаром мода стала йти по колу, повертаючись до вічної класики.
Крім довжини спідниці, у 20-му столітті значно змінилися її моделі. До прямої спідниці додалися спідниця-тюльпан, спідниця-олівець, американка, спідниця-балон, спідниця-штани, спідниця з запахом, туту, саронг та інші.
