Люта зима безжалісно штурмувала невеликий будиночок на краю села: стукала гіллям старої яблуні по шиферу, кидала жмені снігу у вікна, морозила тонкі стіни. Принести б відро води від криниці, та у такий мороз і пса на вулицю не виженеш. Марія присіла на ослінчик біля теплої груби й зажурилася. Вона так мріяла про дружню, щасливу, заможну родину, навіть на великий гріх пішла заради цього. Але викрадені чужі скарби не принесли щастя ні їй, ні її родині. Сама одна залишилася у порожній сільській хаті….
…До неї часто приходить у сні Ганна. З презирством та огидою дивиться їй у вічі, а потім без жодних слів докору йде від неї у далечінь. Тоді Марія прокидається від сну у холодному поту, читає Отче наш й просить у Всевишнього прощення….
…З Ганною жінка познайомилася у районній лікарні. Двох ділили одну палату. Ганну привезли до лікарні сусіди. Жінку мучив страшний біль, казала, що доживає свої останні дні та все очікувала на повернення з армії наймолодшого сина – Сергійка.
От би дочекатися синочка, а там й померти можна, – бідкалась хвора. – Не можу я відійти у вічність не зустрівшись із сином.
Марія співчувала сусідці по палаті, підтримувала добрим словом, допомагала чим могла, бо хвору не спішили відвідувати старші сини з невістками.
У той день Ганна і зовсім злягла. Коли відчула, що кістлява з косою підійшла вже зовсім близько до неї, покликала Марію.
Бачу, не судилося мені зустрітися із сином. Маю перед ним великий гріх. Обділила свого наймолодшого. Думала, що ще все встигну, а вийшло по-іншому, – шепотіла вимучена хворобою жінка. – Бачу жінка ти добра. Піклуєшся про мене, як про рідну матір, серце маєш добре. Хочу попросити тебе про послугу. Мені у спадок перепало трішки золота. Усе його берегла для своїх синів, не витратила жодної монети . Двом старшим синам я вділила їх спадок. А от наймолодшому – не встигла. Сини не дуже ладять між собою, боюся, що не вділять братові нічого. То ж прошу тебе, зустрінься із моїм Сергієм та розкажи йому про скарб, який закопаний під старою грушею, на краю городу. Я тут листа написала своєму Сергійкові, там намалювала схему й написала синові, щоб він винагородив тебе.
Ганна не дожила до ранку, відійшла у кращі світи з надією на порядність Марії. А от у Марії почалися найважчі дні. Не спала, не їла, усе думала як вчинити: по совісті чи … з вигодою для себе. Остаточне рішення прийняла після похорону Ганни, на який поїхала разом із чоловіком. Коли побачила стару грушу на краю городу, відразу ж зрозуміла, що не зможе відмовитися від чужого скарбу.
Заспокоювала себе, що робить це для своєї родини. Завдяки скарбу вони зможуть позбутися злиднів, купити в місті будинки для своїх доньок й для себе забезпечити спокійну старість…
…Через кілька років Ганнині доньки обживали нові будинки. А у селі люди дивувалися звідкіля у Марії з Іваном такі кошти. Але чужий скарб щастя так і не приніс. Спочатку Іван почав заглядати до чарки. Якось, напившись до безтями, поділився зі своїми «товаришами по пляшці» таємницею старої груші. А ті рознесли по селу новину про секрет збагачення Марії та Івана. Марія відхрещувалася від слів чоловіка, мовляв, що візьмеш від п’яного чоловіка. Але диму без вогню не буває. Все частіше Іван топив свою совість у горілці й сварки між подружжям переходили у бійки.
А потім Марія почала втрачати найрідніших. Спочатку загинув в аварії зять. Потім важка хвороба забрала у Марії її старшу доньку. Через рік і Іван пішов за донькою. А найстаршого онука, який також не відсував від себе чарку, засудили за вбивство.
… У куплених за викрадене золото будинках не було щастя. А омріяна забезпечена старість так і залишилася мрією. Бог подарував Марії довгий вік, але він не тішив жінку. Єдина донька, яка залишилась у Марії, не поспішала до матері. Не могла пробачити, що та, як їй здавалося, купила для сестри кращий будинок та вділила більше вкраденого золота. Марія проживала день за днем, випрошуючи у Всевишнього смерті, а ще …. прощення за скоєний гріх.
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті