Той далекий 1993 рік Раїса і досі згадує із болем та смутком. В один рік жінка тричі пережила смерть матері… І досі дивується, де взяла сил та як пережила усі випробовування, які приготувала для неї доля.
….У двері вчительської невпевнено постукала сільська листоноша.
Мені потрібна Раїса Вікторівна, – жінка пробіглась поглядом по присутніх і підійшла до адресата. – Для Вас тут телеграма, на жаль, з сумними новинами((
Листоноша простягнула Раїсі бланк телеграми, у якій було лише кілька слів: «Померла мама, приїжджай». Від прочитаного у жінки похололо у грудях, ноги стали неслухняними, відчула як по щоках потекли неслухняні сльози.
Її матусі більше немає. Вона ж планувала поїхати до неї на літні канікули, відвідати стареньку матусю, яка останнім часом жалілася на слабкість. Але….
…Перед очима постала мамина хата, яка потопає у вишневому цвіті, стара криниця із журавлем. Тут пройшли найщасливіші роки її життя. Батько рано залишив цей світ, загинув на виробництві в результаті нещасного випадку. Сорокарічна мама взяла на себе обов’язки і матері, і батька. Працювала у дитячому садочку, а вечорами шила на замовлення сукні для сільських модниць. Великих статків у родини не було, але завжди було затишно та спокійно. Мама часто влаштовувала невеликі сімейні свята, коли разом збиралися за родинними столом та смакували маминим пирогом чи тістечками.
Дитинство пролетіло непомітно. Випускниця Раїса вирішила вступати до педагогічного інституту та здобувати фах вчительки. А отримавши направлення після закінчення вишу, і зовсім «відлетіла з батьківського гніздечка». За сотні кілометрів від рідного дому створила власну сім’ю, побудувала свій дім, народила двох діток. А доглядати мамину старість залишився молодший брат, який разом зі своєю сім’єю жив разом із мамою.
От брат і повідомив про страшну новину. Закупивши у райцентрі «дефіцитні» продукти, придбавши вінок Раїса із чоловіком відправилась у важку дорогу.
…Потяг прибув до першої платформи. Ігор зустрічав сестру з її чоловіком на пероні. З першого погляду жінка помітила, що на вбитого горем сина він не схожий. Відчувалась лише його розгубленість.
Мама жива, – відразу ж повідомив брат. – Виявляєте, у неї був літаргічний сон. Ми нарядили її, поклали на дивані, а самі поїхали скуповувати усе необхідне. А коли приїхали, застали перелякану сусідку, яка розповіла, що мама прийшла до свідомості, коли нас не було. Бідна сусідка ледве сама з переляку душу Богові не віддала.
…Викинувши вінок на смітник, зі смачними гостинцями рідні поїхали до села. Після літаргічного сну старенька матуся не усвідомила повністю що з нею відбулося, тому була дуже щаслива приїзду доньки та зятя. Погостювавши кілька днів, Раїса повернулася додому.
…А через кілька місяців історія повторилася. Знову телеграма з повідомленням про смерть надійшла на адресу жінки. Ті ж переживання, закупи й довга дорога до рідного села. Цього разу гостей ніхто не зустрічав. А в селі Раїсу з чоловіком зустріла схвильована невістка.
Мама жива, – як дежавю, пролунало з вуст Тетяни. – Вона у лікарні. Вона знову впала у літаргічний сон. Після першого разу ми вирішили перестрахуватися й покликали лікарів, щоб вони констатували факт смерті, але медики сказали, що це знову літаргічний сон і її забрали у лікарню. Будуть виводити її зі стану сну…
…Третій раз сумна новина прийшла наприкінці листопада. Цього разу Раїса з чоловіком поїхала у рідне село без приготувань і…. потрапили на похорон матері. Цього разу серце старенької навіки зупинилося й дива не сталося. Рідні поховали її поряд із чоловіком.
Повертаючись додому після похорону Раїса передивлялася у купе вагона старі фото, які забрала з маминого будинку.
Ти знаєш, – звернулася Раїса до чоловіка, – цей рік був дуже важким морально для кожного з нас, але я вдячна Богові за те, що він дав мені можливість побачити маму живою, подякувати їй та відчути тепло материнських рук. …
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті