Продовжуємо рубрику «Знайомимось із незнайомим», в якій ми познайомимося із дивовижними тваринами, про які навіть не мали уявлення, дізнаємося про їх звички, спосіб життя.
То ж, сьогодні ми дізнаємося про малайського шерстокрила, яскравого смугастого тенрека та незвичайну пташку казуари.
Малайський шерстокрил
Довжина тіла становить 33-42 см, хвіст завдовжки 17-22 см. Розмах кінцівок 70-120 см. Маса – 1-1,75 кг.
Забарвлення шерсті на спині коричнево-сіре з білими плямами, гарне маскування на корі дерев. Забарвлення шерсті на череві світліше і без плям. Очі дуже великі, вуха маленькі. Голова дуже широка, кінцівки дуже довгі.
Малайський шерстокрил мешкає в Таїланді, на Малайському півострові та різних островах Індонезійського архіпелагу, зокрема на Суматрі, Яві та Борнео, і кількох дрібних островах. Віддає перевагу, перш за все, вологим джунглям у горбистих місцевостях, але трапляються також на плантаціях кокосового горіха і бананів.
Цей вид тварин живе на деревах і ніколи добровільно не спускається на землю. Це поодинокі тварини, зрідка можна зустріти кілька особин на одному дереві. Вони використовують пливучий політ для переміщення з одного дерева на інше, не стикаючись із землею. Найчастіше вони літають на відстань до 50-70 м, рекордна дальність польоту становила 136 м. Тварини активні вночі, проводячи день у своєму притулку.
Це травоїдні тварини. Харчуються квітками, листям, бруньками та плодами.
Період вагітності триває 60 днів, потім на світ з’являється дитинча (рідше два) масою 35 г. Коли самка стрибає, дитинча ховається в маминих складках, що утворюють свого роду сумку.
Смугастий тенрек
На відміну від інших видів у смугастого тенрека яскраве забарвлення – на темному тлі виділяються жовтуваті або білуваті смуги й плями.
Тварина невеликих розмірів – довжина тіла 15-18 сантиметрів і хвіст, на відміну від інших видів тенреків, дуже короткий, тому малопомітний. Важить смугастий тенрек близько 150 грамів. Лапи з гострими кігтями (задні довші за передні). Голова подовжена з витягнутою мордочкою з жовтою вздовж носа смугою.
На потилиці має своєрідний гребінець з довгих гострих голок і безліччю колючок, що розкидані упереміш з густою чорною шерстю по всьому тілу. Відмінними рисами покриву є не тільки незвичайне забарвлення, але і здатність самостійно регулювати температуру тіла залежно від температури навколишнього середовища.
А ще тенреки вміють вібрувати окремо взятими голками на своїй спині. Під час небезпеки тенрек приймає оборонну позу – опускає голову і за допомогою добре розвиненої підшкірної мускулатури підіймає голки на потилиці й в середній частині спини, а потім починає активно ними рухати. Звук шурхотіння голок, що при цьому утворюється, розрізняє навіть людське вухо.
Цю здатність тенреки використовують не тільки у випадках небезпеки, а й для спілкування між собою, як це роблять жуки, цвіркуни та змії. Широкі бежеві голки, що йдуть уздовж центральної частини спини, при терті видають високі звуки, завдяки яким смугасті тенреки обмінюються інформацією з родичами. Особливо такі сигнали популярні в шлюбний період під час пошуку партнера.
Тенреки, оскільки об’єднуються в групи іноді до двадцяти особин, знаходяться в постійному спілкуванні: цокаючи язиком, вони відправляють звукові сигнали, що допомагає їм орієнтуватися в темному лісі. Саме на слух вони покладаються більше, ніж на зір, але ці видавані ними звуки, як і у випадку з кажанами, вже недоступні людському вуху.
Смугасті тенреки – головний об’єкт полювання відомих мадагаскарських фосів та мангустів. Щоб захистити своє життя, тенреки навчилися метати голки в противника. Опинившись в небезпечній ситуації, вони наводять свої довгі, з зазублинами голки в бойову готовність, направляючи їх в сторону хижака, а потім різкими рухами голови і тулуба «вистрілюють» ними прямо в ніс і лапи противника. З таких бойових голок складається вся корона тенрека, і частина їх розташована по боках тулуба тварини.
Вхід у своє житло смугасті тенреки закривають листям, а поруч з норою ці охайні тваринки обов’язково споруджують те, що у людей називається відхожим місцем. Коли настає холодна пора року (в Африці це травень-жовтень), смугасті тенреки знижують температуру свого тіла до рівня навколишньої температури, при цьому залишаються активними. Це вміння допомагає їм зберегти енергію, але якщо зима виявляється занадто суворою, вони впадають в сплячку.
Основними ласощами у цих тенреків є дощові черв’яки, яких вони невпинно викопують з-під шару опалого листя або між коренів рослин.
Смугасті тенреки досить плодовиті. З вересня по грудень спаровуються. Пік народжуваності припадає на грудень-березень. Самиця за раз може принести до 10 дитинчат. Малюки швидко стають самостійними й вже через кілька днів годування молоком переходять на дорослу їжу. Статева зрілість у самиць наступає у віці 5 тижнів.
Казуари
Казуари — дуже неординарний, нелетючий птах. Він мешкає в тропічних лісах Нової Гвінеї, а також на північному сході Австралії. Екстравагантна птиця дуже любить вологі тропічні ліси.
Казуари другий за розміром птах у світі після страуса. Його зріст досягає 1,5–1,8 м, вага — приблизно 60 кг.
У Казуари на голові є ороговілий відросток, так званий шолом, який виростає до 17 см. Він захищає голову під час бійок, і робить безпечним пересування по джунглях.
Згідно з Книгою рекордів Гіннеса, найнебезпечнішим птахом у світі є казуари.
Зазвичай птах досить спокійний, однак якщо його потривожити, він може завдати небезпечного удару своїми потужними ногами. Ноги казуара мають величезні кігті, які здатні вбити людину одним ударом.
Тропічні симпатяги давно розучилися літати, але вони дуже добре плавають. І можуть проплисти великі відстані.
Харчуються екзотичні істоти в основному фруктами. А також у їх раціон входять: пагони, насіння, різні комахи, риба, гриби, дрібні ящірки й змії.
Ці птахи дуже швидко бігають, і їх швидкість біжучи крізь густий ліс, може досягати 50 км на годину. Також вони хороші стрибуни й легко беруть висоту 1,5 метра.
Ці птахи є рятувальниками фруктових дерев у дощових лісах. Вживаючи опалі фрукти цілком, вони розподіляють насіння на великій території джунглів. При пошуку корму, птахи проходять великі відстані, розносять екскременти з насінням дерев.
Після спаровування самиця відкладає від 3 до 8 яєць. Після цього вона піде на пошуки наступного партнера. Висиджує й ростить пташенят тільки самець. Інкубаційний період триває 50 днів. Харчуючись у ці дні дуже рідко, батько втрачає приблизно 30 % своєї ваги.
Народжуються пташенята у світло-коричневому пуху з чорними широкими смужками на спині. Таке маскування допомагає їм рятуватися від хижаків, ховаючись у листовому смітті. Після вилуплення маленькі казуари можуть самостійно харчуватися, притримуючись за батьком.
Приблизно 9 місяців «татко» піклується про потомство й навчає їх правильній поведінці. А після відпускає діточок на пошуки своїх земель. До цього часу маленькі казуарчики виростають майже до розмірів дорослого птаха. Обороняючи дітей від хижаків, самець може накинутися навіть на їх матір.
Одним із головних ворогів казуара є людина. У цього птаха корисне і смачне м’ясо. Їх красивеі пір’я йде на прикраси нарядів, а довгі й міцні кігті на ритуальні інструменти. І вирубка лісів також є негативним фактом. І звичайно, величезну проблему для екзотичного птаха є різні хижаки. Більшою мірою страждає потомство. Дикі свині й собаки поїдають яйця й беззахисних пташенят. Тому смертність у малюків дуже висока і виживає зазвичай 1–2 пташенят у виводку. Здичавілі собаки, збиваючись у зграї, можуть напасти навіть на дорослого казуара і вбити його.
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті