Продовжуємо рубрику «Знайомимось із незнайомим», в якій ми познайомимося із дивовижними тваринами, про які навіть не мали уявлення, дізнаємося про їх звички, спосіб життя.
То ж, сьогодні ми дізнаємося про незвичайного молюска – блакитного дракона та дивовижну тваринку – мадагаскарську руконіжку.
Блакитний дракон
Блакитний дракон, або блакитний ангел (лат. Glaucus atlanticus) – черевоногий молюск, що має здатність повзати по плівці поверхневого натягу води «лапками» вгору і вниз спиною. Подібним мистецтвом володіють водомірки, але вони пересуваються класичним способом по водній поверхні зверху, а не знизу.
Ця дивна істота належить ряду Голозябрових (Nudibrancia), особливістю яких є відсутність раковин і вираженої мантії. Чіпати її голими руками не рекомендується. У її «лапках» (цератах) накопичується отрута зі з’їдених нею кнідарій (Cnidaria).
Під час зіткнення з ними у багатьох людей може бути анафілактичний шок, який закінчується часом летальним результатом. Отруйною стає навіть вода, де поплавав дракончик. При попаданні на слизову оболонку очей вона може стати причиною сліпоти, а контакт зі шкірою викликає тривалий свербіж.
Вид вперше описав у 1777 році німецький зоолог Йоганн Рейнгольд Форстер.
Блакитні дракони живуть в тропічних і субтропічних водах Світового океану, ведучи пелагічний спосіб життя. Найбільші популяції зустрічаються біля узбережжя Карибських островів, Східної та Південної Африки, Мозамбіку, східного узбережжя Австралії, в Мексиканській затоці та в багатьох регіонах Середземного моря.
Вони мігрують завдяки морським течіям у відкритому морі. Іноді їх виносить хвилями на пляжі, де зустріч з ними загрожує відпочивальникам серйозними неприємностями.
Найчастіше такі малоприємні події відбуваються на берегах австралійського континенту.
Хитрий молюск вміє прикріплятися до диска медуз-вітрильників і використовувати їх як плавальні засоби, поїдаючи при цьому колонію гідроїдів тривалий період часу.
У разі нестачі їжі представники цього виду активно практикують канібалізм. Самі вони часто вражаються трематодами Hemiurus appendiculatus.
Блакитні дракони – гермафродити. Пеніс у них оснащений хітиновим шипом, а жіночий статевий орган розташований на черевці справа. Самозапліднення неможливо. Після спарювання кожен з партнерів відкладає яйця.
Кладка у вигляді шнурів довжиною до 17,5 мм прикріплюється на шматочки плаваючої деревини або на нез’їдені залишки жертв. Ширина яєць коливається від 60 до 75 мкм, а довжина від 75 до 97 мкм. Дуже часто яйця прикріплюються до дисків медуз-вітрильників.
Інкубація починається при температурі 19°С.
Вона триває близько трьох днів, після чого личинки (трохофори) залишають яєчний шнур і починають вести пелагічний спосіб життя.
У них є спіральна ембріональна раковина, яка повністю формується на одинадцятий день і поступово зникає після декількох стадій метаморфоза. У дорослих молюсків вона повністю відсутня.
Довжина тіла блакитного ангела досягає 3-8 см. Воно має бічні виступи, що використовуються як кінцівки. Вони закінчуються променями-щупальцями (цератами), які підтримують плавучість тваринного, є частиною травного тракту і виконують функцію насичення організму киснем. У однієї особини може бути до 84 церат.
Тривалість життя блакитного дракона близько 10 років.
Мадагаскарська руконіжка
Мадагаскарська руконіжка, або ай-ай – єдиний сучасний вид сімейства руконіжкових, найбільший у світі нічний примат. Доволі дивна назва виду ай-ай виникла у зв’язку зі звуками, які видає перелякана тваринка. До речі, вона веде нічний спосіб життя. Для когось руконіжки схожі на прибульців із космосу, хтось вважає їх втіленням зла. Місцеві жителі Мадагаскару – малагасійці (мальгаші, малагасі) – майже не згадують ай-ай в етнічному фольклорі, тому що бояться вголос назвати цю тваринку, наче ім’я Волдеморта, персонажа серії романів про Гаррі Поттера. Зрештою, такого слова у лексиконі мальгашів просто не існує. Борони Боже убити мадагаскарську руконіжку! Згідно з повір’ям, це призведе до трагічної загибелі мисливця.
Аборигени розповідають, що ці незвичні істоти дуже часто підкладають мандрівникам, які ночують у джунглях, трав’яні подушки. Якщо, прокинувшись, мандрівник знайде таку подушку під головою, то розбагатіє, але якщо вона лежатиме в ногах, на мандрівника спадуть усі біди.
Мадагаскарська руконіжка – це унікальний ссавець з довгою, волохатою, чорною або бурою шерстю, божевільними очима, довгим, пухнастим сріблясто-чорним хвостом і величезними кістлявими пальцями. Маса тварини сягає 2–3 кг, довжина тіла 40–45 см, а хвоста 50–60 см. У темряві в ай-ай яскраво світяться жовті або зеленкуваті очі, а великі шкірясті овальні вуха позбавлені волосяного покриву.
Тваринки вловлюють найменший шелест, мають дуже добрий нюх та чудовий зір.
Статеве дозрівання у руконіжок починається у три роки, а період парування найчастіше припадає на весну. Вони всеїдні: харчуються личинками, горіхами, грибами, наростами на корі дерев, фруктами. Добувають їжу ай-ай оригінальним способом. Тваринки полюбляють личинок жуків і, знищуючи їх, рятують дерева від загибелі. Недарма їх називають мадагаскарськими дятлами.
Руконіжка відшукує личинок під корою з допомогою своєрідної ехолокації, постукуючи середнім пальцем по дереву. Потім тваринка прогризає кору, наколює знахідку на третій палець і кладе її в рот. Міцними вигнутими різцями ай-ай розгризає кокосові горіхи, стебла бамбука, цукрової тростини та інших рослин. Різці також служать для лущення насіння. Приматам до вподоби солодкуваті плоди, до речі, вони виїдають м’якуш, не забуваючи діставати кісточки. Улюблений напій мадагаскарських руконіжок – кокосове молочко.
Спостерігати за життям цього чарівного, полохливого звірятка в природних умовах надзвичайно складно. Зазвичай руконіжки ховаються на вершинах дерев або у бамбукових заростях, там і харчуються. Ці мокроносі мавпи будують на деревах не одне гніздечко, а декілька. Більшу частину життя вони проводять у гнізді, де дрімають, обгорнувшись пухнастим хвостом, а після заходу сонця відправляються на пошуки їжі. Ай-ай здатні й до акробатичних трюків: від енергійних стрибків до зависання у повітрі на гілці лише на задніх кінцівках, а от вільними передніми можуть розчісувати собі шерсть.
Знищення тропічних лісів дуже ускладнює зустрічі самців і самиць у шлюбний період. А мати-руконіжка з дитинчам сьогодні рідкісне явище. У руконіжок немає чітко визначеного періоду парування, однак малеча з’являється, як правило, на кінець періоду дощів, коли природа щедро годує тварин. Самиці раз на 2–3 роки народжують одне дитинча, а вагітність триває 5,5 місяців. На відміну від інших ссавців, молочні залози ай-ай розташовані в паху. Лактація триває приблизно рік, після чого малеча переходить на дорослий тип харчування. Однорічний малюк досягає приблизно ⅔ величини дорослої особини.
Для збереження виду в 1966 році на острові Нусі-Мангабе, що розташований вдовж східного узбережжя Мадагаскару, створили спеціальний резерват (природоохоронну територію) для мадагаскарських руконіжок. У дикій природі залишилося лише 50 цих унікальних приматів. Вид занесений до Червоної книги.
Малоймовірно, що вам вдасться зустріти ай-ай у природному середовищі існування. Але в деяких зоопарках – цілком можливо. Нещодавно весь світ обговорював народження дитинчати ай-ай в зоопарку Денвера. У неволі руконіжки живуть до 26 років. З’явилася надія, що рід ай-ай не зникне, і колись у мадагаскарських лісах знову лунатиме обережне постукування довгого пальця по корі й звучатиме незадоволене „хм”.
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті