Двадцять років не бачилася з подругою. Випадкова зустріч на вулиці й море спогадів. Кілька годин ми просиділи у кафе. Згадували молодість, спільних друзів, щасливі моменти нашої юності. На прощання навіть обмінялися номерами телефонів, подруга прохала не зникати, продовжувати наше спілкування, скаржилася на життя, яке не склалося.
Вже вдома, проаналізувавши події та «охолонувши» від емоцій, я задумалася, а навіщо мені подруга, яка ніколи не хотіла мені добра і навіть хотіла моєї смерті…
З Катериною я познайомилася в перший день поселення у гуртожиток училища, куди поступила навчатися на швачку. На відміну від нас, невпевнених, переляканих випускниць, Катя виглядала набагато старшою. І навіть не своєю зовнішністю із яскравим «бойовим» макіяжем, а своєю впевненістю. Якось несподівано дівчина взяла шефство наді мною і я «підкорилася». Ми разом оселилися в одній кімнаті, де мешкало ще дві дівчини й почали дружити.
Впевненість Катерини мені подобалася. Вона знала як домовитися із будь-яким викладачем, як підлестити комендантові, поставити сусідок на місце. А потім я почала помічати, що кожен мій успіх – розчаровував мою подругу. Її злили мої обновки, які купували батьки.
Звичайно, багатим чорти дітей колишуть. Хто подивиться на бідну дівчину, а коли розцяцькована, то і на крокодила кавалери клюнуть, – пробувала зачепити Катерина.
Не раділа Катерина, ні моїм успіхам у навчанні, ні появою кавалера.
І хоча до мого знайомства із Мирославом Катерина вже встигла «подружитися по-дорослому» із багатьма хлопцями із сусіднього гуртожитку. Але моє щастя не давало їй спокою.
Я була ще молодою, без досвіду, тому усі випади подруги пробачала їй, списувала на те, що дівчина із бідної сім’ї, у неї непросте життя, яке робить її злою.
Коли Катерина взнала, що Мирослав мені освідчився і ми плануємо весілля, вона оскаженіла.
Не думала, що така сіра миша, а першою вискочиш заміж, – заявила подруга. – Побачив, що добре «упакована», та й спішить урвати щасливий квиток.
А через кілька днів подруга жалілась, що разом із сестрою їздила до бабки у сусіднє село і та сказала їй, що не буде вона мати жіночого щастя.
Проте за два тижні до мого сватання я дізналася, що Катерина виходить заміж за Олега, якого ощасливила новиною про свою вагітність.
Не приховуючи своєї радості подруга тішилась, що таки першою виходить заміж. І сватання у неї було на тиждень раніше і розписалися раніше.
….А потім, після свого весілля, я виявила, що один букет, який нам подарували, був перев’язаний чорною ниткою. Спочатку був шок, родичі порадили спалити квіти, але в клопотах я й не помітила куди подівся той букет. Після весілля у мене почалися проблеми зі здоров’ям. Невдовзі я завагітніла і дуже важко перенесла вагітність. Син народився кволим та слабким і через місяць помер. У мене почалася важка депресія, безсилля.
Тітка, яка жила в іншому місті, порадила мамі привезти мене до неї. А коли ми приїхали, відвела мене до цілительки.
Старенька бабуся тільки подивилася на мене, відразу ж заявила: «Що, подруга хотіла забрати твоє жіноче щастя? А була б і життя забрала. Пам’ятаєш букет весільний із чорною ниткою?»
Три дні ми ходили до цілительки й вона повертала мене до життя. Після візиту до неї мені й справді полегшало. Життя моє змінилося на краще. Невдовзі я народила дівчинку. З чоловіком зажили гарним та щасливим життям. Про Катерину я ніколи не згадувала. Вона зникла з мого життя і я не намагалася шукати з нею зустрічі. А тут через стільки років ми знову зустрілися. А тепер от думаю чи потрібна мені така подруга. Кажуть, що люди змінюються, але перевіряти чи це так, мені чомусь не хочеться…
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті