Чи може одна людина двічі зруйнувати тобі життя? Я думала раніше, що ні. А от тепер переконалася в іншому.
П’ятнадцять років тому мій чоловік залишив мене з трьома дітьми й пішов до куми. А тепер, коли моє життя почало налагоджуватися, він знову вліз у нього, щоб зруйнувати все, що я будувала впродовж багатьох років.
Зі своїм Іваном я нажила трьох дітей та злидні. Після одруження ми перейшли жити у будинок його покійної бабусі, який дістався йому у спадок. Разом відбудовували нове житло, мріяли, що воно стане нашим затишним гніздечком. Хотіли щасливу, багатодітну родину. Але наші мрії та реальність виявилися нездійсненими.
Троє дітей, постійне будівництво та латання старого на нове, «зламали» мого Івана, який швидко втомився та розчарувався у сімейному житті багатодітної родини. Все частіше він роздумував у голос, що не про таке життя він мріяв. І дружина мала б бути уважнішою та доглянутою, а не замученою працею та сірими буднями.
Тому, коли помер кум Микола, мій Іван поспішив зайняти його місце та оселився в заможному будинку.
Для кумових дітей Іван став другим батьком, а своїх зробив сиротами при живому батькові.
Не буду описувати як важко мені було ставити дітей на ноги. Важко працювала на роботі, а на вихідні їхала до міста, щоб продати молоко, сир, яйця, які відривала від власних дітей. Наймалася до односельців, кому потрібна була допомога: чи хату побілити, чи город викопати. І діти мої змалечку були привчені до роботи.
…А шість років тому я познайомилася із Григорієм, який приїхав до нас у село із Західної України. Через кілька місяців ми почали жити разом. Григорій – гарний господар. Разом давали лад в господарстві. Він сам облаштував у будинку ванну кімнату та туалет. Дбав про майбутню, спокійну старість.
… Але сталося не так, як гадалося. Несподівано померла кума Зіна і після похорону її діти наказали Іванові «звільнити територію». А той нічого кращого не придумав, як повернутися в «будинок своєї бабусі». Хоча від того будинку вже мало що залишилося. А в кожній цеглині та гвіздочку – мої сльози та важка праця.
…Найобразливішим було те, що на захист батька стали два сини. Кажуть: Соромно людей буде, коли батько буде помирати під парканом.
А де був їх батько, коли я по людях позичала гроші, а потім місяцями віддавала за новий костюм на випускний, щоб не були обірванцями на своє свято? Коли я відмовляла собі в обновках, щоб зібрати кошти на труби та сантехніку у ванну? Лише донька стала на мій захист, але до нас ніхто не дослухався…
…Відчувши підтримку синів, Іван і собі «розправив крила», поводиться, як бидло та нахаба. Діти живуть окремо і не бачать, які «вистави» він нам влаштовує. То Григорія зачинить в туалеті, то сам годинами висиджує у ванній кімнаті, коли зранку поспішаємо на роботу. Не відмовляє собі й в наших харчах.
А що тобі миски борщу шкода?,- нахабно усміхається, уплітаючи вкрадений борщ.
Я стільки праці, здоров’я, свого життя вклала у цей будинок, а тепер Іван виживає мене. Я боюсь, щоб не втримаюся і вчиню над ним самосуд. Бо нерви вже не витримують. Або ж він може спровокувати на такий гріх Григорія. Не про таку старість я мріяла…
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті