Чи то війна так впливає на свідомість, чи то роки, але з кожним роком мені все більше хочеться повернутися у дитинство і щоб за бабусиним святковим великоднім столом зібралася уся велика родина.
Колись ми щороку приїздили на Великдень до бабусі. Вона, поки дозволяло здоров’я, завжди тримала кабанчика, якого різали до Великодня. Вся родина була зайнята приготуванням до свята. Хтось займався шинкою та ковбасою, які запікали в печі. Чоловіки піклувалися, щоб були запаси дров у печі, займалися коптінням смаколиків. Молодше покоління бралося фарбувати яйця.
Бабуся заздалегідь збирала лушпиння від цибулі й ще за кілька днів до нашого приїзду відварювала та настоювала його. А ми вже фантазували як тільки могли: і чіпляли до яєць молоді листочки, додавали до цибулиння червоний барвник, щоб крашанки були яскравіші, або ж фарбували цілу галерею різнокольорових крашанок.
А яку паску пекла бабуся. Вона мала свої секрети та багаторічний досвід, тому паска виходила дуже смачною. Чи то від того, що бабуся місила її на випряженому молоці, чи, що випікала у печі, чи, може, знала ще якісь секрети, але бабусина паска була всередині аж червунувата, з приємним присмаком випряженого молока. Не було у ній ні цедри, ні цукатів, ні інших сучасних добавок, але то була найсмачніша паска.
За святковим столом збиралася уся родина. Бабуся і дідусь любили такі сімейні зустрічі, а ми, молоді, не цінували. Бо не розуміли навіщо стільки замороки, праці. До того ж у кожного були ще й свої плани на великодні свята.
А коли не стало бабусі з дідусем, родина розлетілася і ми зрозуміли, яке потужне ядро об’єднувало нас усіх. Ми зрідка спілкуємося, ще рідше зустрічаємося, у кожної бабусиної доньки – свій Великдень, зі своїми гостями та традиціями. Але серце лине до осиротілого бабусиного будинку, де було так затишно та радісно.
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті