Українська вишиванка за останні кілька років зі складової культурної спадщини перетворилася на сучасний одяг, який є в гардеробі майже кожного українця. Для іноземців українська вишивана сорочка стала символом нашої країни, маркером прихильності до української нації. Вишиванка – це зручно, престижно і дуже красиво. Цікаво, що сакральні символи на стародавніх українських сорочках, їх крій і способи носіння були настільки мудрими й виваженими, так гармоніювали з навколишнім світом, що вишиванки вивчають не тільки історики-етнографи, а й психологи, фізики, біологи і навіть астрономи. Сучасні дослідники дивуються – звідки в наших пращурів були ті знання?
Про таємниці української вишиваної сорочки розповідає заслужений художник України Олександра Теліженко.
Енергія сакрального одягу
Справжня українська вишиванка шиється з натурального полотна (льону чи конопель) і вишивається вручну. Саме така сорочка є не тільки вбранням, а й оберегом.
“Вишивка – це магічний процес, – пояснює пані Олександра. – Жінка бере голку трьома пальцями, так, ніби має покласти хресне знамення. Таким чином енергія людини через електромагнітні лінії долоні акумулюється на кінчиках пальців і через голку, що є провідником, вшивається в тканину. Більше того, нитка при вишиванні стібок за стібком лягає в полотно у вигляді спіралі. Це вже є символом світобудови і нескінченності, закладає і зберігає у вишивці всі думки та прагнення того, хто працював над нею”.
Тож не дарма наші бабусі казали, що за вишивку варто сідати лише з чистими думками. Вишитий таким чином твір перетворюється на акумулятор живої енергії, спрямованої на добро. “Щодо руху енергій у вишивці нашим науковцям-фізикам ще є над чим попрацювати”, – зауважує Олександра Теліженко.
Доля, закарбована в символі
Дослідженню ролі символу в українській народній вишивці Олександра Теліженко присвятила книжку “Основи національної культури”. “Орнаменти – це наша прадавня космічна грамота, – стверджує мисткиня. – Геометричні символи, що прийшли до нас із часів палеоліту й неоліту, – універсальні. Ніби просто поєднання квадратів, ромбів, трикутників і хрестів, прямих ліній, хвилястих і ламаних, крапки, риски, коловороти, спіралі… А насправді в них – увесь всесвіт на полотні, все життя людини, прагнення щасливої долі та продовження роду”.
Жіночі стихії – вода і земля, чоловічі – вогонь і повітря впродовж тисячоліть лягали на ткане тло лаконічними символами. Ось візьмемо для прикладу квадрат – це стабільність, матеріалізм, чоловіче начало; ромб, відповідно, – динаміка, духовність, жіноче начало, прямий хрест – чоловіче, косий – жіноче. Якщо поєднати ці символи, отримаємо восьмикутник – символ незнищенності, Великої Праматері. Із сивої давнини постає перед нами легенда про Живий камінь, що лежить у самому Вирії. З Каменю росте Дерево Життя, з нього виходять і на ньому сходяться всі дороги світу. Пізніше восьмикутну зірку почали називати Ружею й вишивали на сорочках як символ любові, благословення на прагнення мати пару.
Якщо на ромб, символ жіночності, накласти прямий хрест – символ чоловічого, а в отримані комірки поставити крапки-насінини – отримаємо засіяне поле, або запліднене жіноче лоно. Цей символ вишивали на достаток і продовження роду. Люди в давнину не просто прикрашали свій одяг, вишиваючи сакральні орнаменти, вони кодували свою долю.
Цікаво, що на українських сорочках трапляються настільки складні поєднання древніх символів, що науковці у них вбачають знання наших пращурів з астрономії та світобудови. Тож спіралі, безконечники і сварги в давніх орнаментах надихають дослідників на нові відкриття.
“Червоними і чорними нитками” чи у веселкових барвах
На зміну стародавнім геометричним орнаментам, що прикрашали давні сорочки, зі зміною світоглядних традицій прийшла багатокольорова розкішна козацька вишивка з абстрагованими рослинними орнаментами. В основі рослинних елементів на одязі лежить культ поклоніння Матінці Природі. Сьогодні українські сорочки рясніють стилізованими і натуралістичними зображеннями калини, маків та троянд, чоловічі – прикрашаються дубовим листям та кетягами винограду. Особливе значення надавалося весільним сорочкам. “Вишивка на весільному вбранні має кодувати молоду пару на сімейне щастя, – розповідає Олександра Теліженко. – Один із найпоширеніших варіантів – рослинний орнамент. Барвисті квіти й листя пагонів символізують радість, повноту життя, оптимізм. Пари птахів серед квітів – це духовна сила, оскільки вони є об’єднавчим елементом між небом та землею і символом щастя”.
Цікаво, звідки ж серед мальовничого буяння кольорів на українських вишиванках з’явилося лаконічне поєднання червоного і чорного? Двоколірна оздоба на білому полотні стала надпопулярною наприкінці ХІХ століття і не втрачає своїх позицій до сьогодні. Якось ми навіть звикли, що червоне – то любов, а чорне – то журба. Про це навіть вірші пишуться й пісні співаються. Насправді все інакше.
“Наприкінці позаминулого століття француз Генріх Брокар привіз у царську Росію парфумерію, – пояснює Олександра Теліженко. – Реклама парфумів містила модні в Європі малюнки для шиття гобеленовим швом. Аби збільшити прибуток, Брокар вирішив продавати ще й мило. Його дружина, напевно досить творча пані, запропонувала на обгортці мила зображати мозаїчні квіткові червоно-чорні орнаменти, які могли би слугувати схемами вишивок”.
Червона й чорна фарби в ті часи, мабуть, були найдоступнішими, адже червоно-чорні орнаменти дуже швидко увійшли в міську моду і “пішли в народ”. Таким чином поширилася й вишивка хрестом. “Хрестик у часи Брокара, як пліснява, витіснив близько двохсот швів та технік народної вишивки, відомих на території України, – розповідає пані Олександра. – Все це вплинуло на давні орнаменти, які швидко замінилися на відносно простий у виконанні шов” . Тішить, що сьогодні таки відроджуються старовинні техніки: ретязь косичка, вирізування, виколювання, солов’їні вічка, гладь… Навіть філігранні мережки і змережування сьогодні знову прикрашають одяг українців. Звісно, вони складніші за простенький у виконанні хрестик, але майстрині таки беруться відроджувати стародавні техніки, адже одяг, оздоблений ними, надзвичайно вишуканий і колоритний.
А щодо червоно-чорної вишивки на білому тлі – треба бути обережними. “Художники знають, що, згідно із законами кольорознавства, таке поєднання кольорів є виявом найбільшого драматизму, – попереджає Олександра Василівна. – Чи то так наша вишивка вплинула на життя, чи то життя на вишивку, але ХХ століття – суцільна трагедія для українців: Друга світова війна, Голодомор, репресії та знищення української інтелігенції, еліти нації”.
Коли тканина на вагу золота
Полотно в давнину завжди було коштовним. Аби отримати відріз на сорочку, треба було льон чи коноплі посіяти, виростити, зібрати, вимочити, випрясти, зсукати нитки, виткати, вибілити, вибити, викачати… Недарма в Стародавньому Єгипті сувої льняного полотна слугували грошовою одиницею. Тож не дивно, що кожен клаптик тканини при пошитті вишиванки мав використатися раціонально. Найдавнішою дослідники вважають сорочку тунікоподібного крою. У незшитому розгорнутому стані така сорочка скидається на хрест, що споконвіку для людини ніс захисну функцію. Крій чоловічих і жіночих сорочок принципово не різнився, однак із часом жіночі сорочки стали більш складними: з бочками, ластовицями, втачними прямокутними рукавами й уставками. Але все одно жоден клаптик тканини не втрачався, а витончений силует з’являвся завдяки зборкам, пухликам та змережуванням. Широка сорочка з розкішними рукавами, оздобленими вишивкою, за словами Олекандри Теліженко, вважалася символом заможності і працьовитості.
Цікаво, що просторий силует і можливість драпірувати тканину дозволяли жінкам одну й ту саму сорочку носити довгі роки, навіть періодично худнучи або гладшаючи. Сорочка давала можливість гідно й привабливо виглядати майбутній матусі при надії та під час годування немовляти. Вишиванки зношували до сітки. Потім із м’якого зношеного полотна наривали пелюшки й шили повсякденні льолі для малюків, крутили ляльки-мотанки.
На думку Олександри Теліженко, традиційна українська сорочка – це унікальне явище не тільки в художньому, а й у технологічному сенсі. Універсальність крою вишиванки дає необмежені можливості в конструюванні нових форм та моделей. Напевно саме тому особливою популярністю зараз користується український етно-модерн – стиль, що поєднує в собі стародавні традиції та сучасні технології.
Маленька чорна… вишиванка
“У кожної жінки в гардеробі має бути маленька чорна сукня”, – казала Коко Шанель. А як щодо вишиванки? Чорна вишиванка з’явилася недавно, проте полюбилася сучасним модницям, адже будь-які кольори вишитого оздоблення на чорному проявляються в усій своїй красі. Однак ставлення до чорної вишиванки суперечливе. В Олександри Василівни щодо цього власна думка. Вона вважає, що, згідно із законами фізики, чорний колір вбирає в себе всі кольори спектру, отже він є найбагатшим, саме тому психологічно в чорному людина почувається впевнено й захищено. “Сьогодні навколишнє середовище занадто агресивне, – розмірковує мисткиня, – а в людини втратився зв’язок із природою, з космосом, тож сучасні українці полюбляють чорні вишиванки. Традиційні ж вишиванки завжди були білими, символізуючи благословенний білий світ”.
А щодо чорної вишивки української сорочки існує легенда. Така вишивка була поширена в селах на Борщівщині понад п’ять століть тому. Виникнення такого способу шиття пов’язане з трагічними подіями, які відбувалися на території України у XV–XVIII століттях. Борщівський край постійно потерпав від нападів турків та татар, що залишали по собі спустошені землі й осиротілі родини. Легенда свідчить, що під час одного з таких набігів у кількох наддністрянських селах полягли всі чоловіки. Оплакуючи свою долю, жінки заприсяглися, що впродовж сімох наступних поколінь їхні роди носитимуть траур, навіть молодята братимуть шлюб у сорочках, розшитих начорно. Останнє покоління, що підпадає під цю клятву, народилося на початку XX століття. Але борщівська сорочка популярна донині, хіба що за кілька століть трохи додала в кольорах. Серед чорних переплетінь рослинних орнаментів де-не-де виринають і яскраві барви. “На території України вдовиних сіл було чимало, – розповідає пані Олександра. – Згадаймо вдовині села Холодного Яру, що на Черкащині. Але феномен виключно чорної вишивки найбільш відомий саме на борщівських сорочках” .
Слід зауважити, що сьогодні чорний монотон вишивки на сорочці позбувся статусу вдовиного і сприймається виключно як стильне оздоблення. Проте, якщо мова йде про натуральну тканину й ручне виконання шиття, варто замислитися…
Споконвіку наш народ ставився до вишиванки як до святині. Вишивані сорочки береглися як реліквії, передавалися з покоління в покоління, з роду в рід. За словами Олександри Теліженко, енергетична й інформаційна функція, яку виконує вишивка на національному одязі українців, унікальна. Недарма сакральна вишивка дійшла до нас крізь тисячоліття, з сивої давнини, від майстрині до майстрині. Навіть у наш час новітніх технологій людство не винайшло кращого оздоблення для одягу, ніж прадавня вишивка. Тож бережімо її, аби наступні покоління могли відчути потужну енергію наших пращурів, закарбовану в сакральних символах, що діють на добро, на любов, на продовження роду.
За матеріалами «Дзеркало тижня»
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті