Ось уже шостий рік я поневіряюсь в наймах. Не з доброго життя та щасливої долі вирушила у закордонні мандри. На ризикований крок зважилася, коли, здавалося, іншого виходу не було….
…Мій чоловік з перших років нашого шлюбу особливо не переймався сімейним бюджетом. За прикладом своїх батьків, які ніколи не рвались до кращого життя, Віталик і собі задовольнявся «чистою» заробітною платою та стабільним прибутком. Його все влаштовувало і ні до чого він не прагнув. Змолоду я і собі змирилася із нашими сірими буднями. Жили від зарплати до зарплати, ні про що не мріяли, ні на що не розраховували.
Але роки спливали, діти підростали й часто скаржились на те, що в порівняні зі своїми однокласниками, почуваються злиднями.
Спочатку намагалася поговорити з чоловіком, щоб спробувати розпочати свій бізнес, знайти хоча б якийсь підробіток. Але з нього, як з гуся вода. Де сів, там і зліз. Тому, коли діти підросли й старша донька пішла до десятого класу, я вирішила покращити сімейний бюджет власними силами.
Донька подруги моєї матері давно вдало прилаштувалася за кордоном. Там вона успішно вийшла заміж та влаштувала власний бізнес – влаштовувати на роботу по догляду за старенькими німкенями українок. Звичайно, за свої послуги спритна Марина отримувала винагороду. Позичивши у сестри необхідну суму та оформивши всі документи, я вирушила на чужину.
….Ви й не уявляєте наскільки важко було мені перші три місяці мого рабства. Без знання мови я почувалася безпорадною та тупою. Бабуся, яку я почала доглядати, часто нервувала через це, у неї починалася істерика, крики. Довелося невдовзі шукати іншу роботу у єврейській родині, з якою вдалося знайти спільну мову. Але від цього мені не ставало легше. Доводилося підлаштовуватися під чуже життя, переступати через свою гідність, миючи задницю старенькій, міняти свої кулінарні вподобання та перебиватися на тому, «що Бог подасть».
Коли я через три місяці повернулася додому зі своїм першим заробітком, уся родина була щасливою. Їм також було нелегко, бо вся моя робота по дому, до якої вони раніше навіть не доторкалися, лягла на їхні плечі. Три місяці свого «відпочинку» я відмивала, відчищала та приводила до ладу своє господарство. Підтягувала свою іноземну мову та рятувала родичів, які раптово захворіли.
Гроші, які так важко заробляла, дуже швидко закінчилися й мені знову випала дорога до казенного дому. Так промайнув рік, другий…..
….Я, жінка, яка розраховувала підзаробити трішки грошей і повернутися додому, стала ррабинею для своїх господарів та банківською карткою для своїх дітей, яких спочатку потрібно було довчити, потім – прилаштувати у житті. З кожним роком сім’я все далі віддалялася від мене, а їх потреби ставали все більшими. Мені із зароблених грошей залишалися крихти.
Останній раз, коли я повернулася додому, син висловив своє незадоволення через моє рішення полікувати та привести до ладу зуби. Мовляв, навіщо витрачати кошти на дорогі імпланти, якщо можна відшукати дешевший варіант.
Я помічаю, що заважаю своїм рідним, коли повертаюся на кілька місяців додому. І підозрюю, що мій чоловік давно завів собі коханку і гарно розважається із нею на мої гроші. Донька, яка встигла вийти заміж та народити дитину, часто бідкається на важке життя у «комуналці». Тепер, коли й ремонт у квартирі зробили, і, як у всіх, закупили сучасні меблі та техніку, їм цього мало, подавай окрему квартиру для доньки, а потім, думаю, і син “заспіває” своєї.
Думаю, що вони усі розраховують, що я до самої смерті їздитиму на заробітки за кордон. Живуть у своє задоволення за мої кошти, а про моє здоров’я ніхто й не запитує. Буває, питаю себе, а навіщо все це мені. Плюнути на все та покінчити із заробітчанством. Але розумію, що старим життям моя сім’я вже не захоче жити….
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті