А раптом не вийде? Раптом провал? Що ж тоді буде? Та точно не кінець світу! Страх невдачі знайомий кожній людині, яка…щось робить. І, звісно, помиляється – без цього ніяк. Але це не привід відмовитись рухатися вперед. А страх можна «приручити» і навіть перетворити його на джерело нових ресурсів.
Стояти боятися
Страх невдачі дуже псує нам життя: хтось не зважується змінити набридлу роботу, побоюючись, що на новому місці «не потягне», хтось відмовляється кинутись у вир почуттів, наперед припускаючи – кинуть… Страшно й починати (так званий «страх чистої сторінки»), і продовжувати. Навіть якщо раніше все було добре – тим більше прикро помилитися…
Є навіть дослідження: студентам з Університету Дьюка (США) пропонували відповісти на кілька важких питань, а потім співали дифірамби («Досі мало хто добивався таких блискучих результатів!»). Це, звісно, тішило піддослідних, але коли перед продовженням подальшого тестування їм дали на вибір дві пігулки (одну – нібито для активізації розумової діяльності, а іншу – для її гальмування), більшість, всупереч очікуванням, віддали перевагу «гальмівній» речовині. Чому? Щоб мати готове пояснення на випадок, якщо вони цього разу не надто успішно впораються із завданням.
Подібна стратегія уникнення невдачі спостерігається і в інших сферах діяльності – наприклад, перед важливими змаганнями багато спортсменів, які займаються індивідуальними видами спорту, випадково знижують інтенсивність тренувань. Наче самі собі створюють перешкоди.
Похмурі думки, картинки провалу, послужливо підкинуті уявою, можуть загнати чутливу натуру в повний ступор
Звідки береться страх
Страх невдачі досить часто супроводжує людей творчих професій. Ще б пак, постійно створюючи щось зовсім нове, чого ще не було раніше, вони ризикують значно більше – витвір може бути не зрозумілим і не прийнятим (просто тому, що трохи випередив свій час)… але ж у нього всю душу вклали!
За словами американської психологині Наталі Роджерс, у кожного на плечі сидить внутрішній критик, який оцінює дії ще до того, коли вони стануть представлені соціуму: «Лише діти здатні щось робити, не переймаючись чи «правильно», «красиво», «гарно» те, що в них виходить. У творчості це оцінювання дуже заважає. Як і прагнення бути схваленим». От якби все це можна було якось вимкнути!..
Втім, у страху невдачі є й свої зиски. “Завдяки” ньому ми часто бачимо причину своїх проблем зовні, а не всередині себе – винен хтось, але не я. Це позиція жертви, яка дуже зручна, бо дає безліч переваг: нічого не робити (все одно не вийде), маніпулювати «винними» (якщо це люди) або ж нарікати на несправедливість світу (якщо «зло» – погода чи криза).
Підхід «не винувата я» культивують і соціальні міфи. Наприклад, біоенергетичний (якийсь «вампір» висмоктує енергію), магічний («наврочили»), кармічний (винні гріхи предків), астрологічний (народився під нещасливою зіркою).
Психологічні міфи теж існують – нещастя пояснюються неправильними стосунками з батьками у дитинстві (З. Фройд), невдалим проходженням перинатальних матриць (С. Гроф), інграмами, записаними у підсвідомості (Р. Хаббард). Тут уже не до зиску: людина починає сама програмувати свої невдачі (подібне притягує подібне), почувається безсилою, нікчемною.
Взагалі ж сам по собі страх невдачі не поганий і не хороший. Адже страх – це базова емоція, що запускається найдавнішим, рептильним мозком. Він має гарантувати нашу біологічну безпеку і будь-які зміни сприймає як потенційну загрозу цьому. Але в реальному житті ми досить рідко наражаємося на загрозу біологічну – наші небезпеки переважно соціального характеру. І в цьому випадку вже не є актуальним заклик «рятуйся чи атакуй».
Та й небезпека явно перебільшена: якщо для тварин страх не сподобатися означав ізоляцію від своєї зграї, що прирівнювалося до смерті, то для людини це просто неприємно й не більше
Нумо помилятися
Що таке невдача? На противагу удачі, стану радості від отримання очікуваного результату, причому не завжди завдяки докладеним великим зусиллям, – це невиправдані очікування. Або просто помилка. Однак тих помилок, що неможливо виправити, не так багато. Як і непоправних невдач та безнадійних падінь.
Навіть невдала спроба приносить нам досвід, застосовуючи який надалі, ми зможемо отримати гарний результат, вважають психологи. Часом здається, що впевнені й успішні люди ніколи не помиляються. Зовсім ні – низка великих і маленьких помилок є своєрідним фірмовим знаком багатьох видатних історій успіху. Просто ці люди не бояться рухатися далі, засвоївши урок невдачі, внісши корективи у свої дії. Помилки дають зворотний звʼязок, який полегшує шлях до вершини.
Все це так, але чому більшість із нас так болісно переживає помилки? Можливо, причина в популярній сьогодні культурі ідеалізму, зокрема у сфері професійної діяльності, яка приймає лише «чистий», не заплямований помилками успіх (насправді ж помилки ретельно ховаються або вина за них перекладається на когось іншого). Або причина у звичці рухатися накатаною дорогою, задіюючи ті методи, які гарно спрацювали колись й дозволили досягти успіху. Але чіпляючись таким чином за минуле, ми і у своєму розвитку гальмуємо – не готові прийняти інновації, дозволити собі діяти нестандартно, коли ситуація просто-таки вимагає цього. І в результаті прирікаємо себе на успіх гранично низького рівня, не реалізуємо своїх потенційних можливостей, ухиляємося від нових перемог, аби не допустити навіть найменшої ймовірності невдачі. Проте вона все одно існує.
Втім, є й справи, ймовірність успіху в яких становить 100%, а невдачі, відповідно, 0% – це рутинні дії, які ми робимо щодня, на автоматі: такі як чищення зубів або застеляння ліжка. Жодного ризику – і жодного зростання!
Психологи певні: загалом будь-який ріст і розвиток неминуче супроводжується страхом та стресом – успіх завжди знаходиться поза зоною нашого комфорту. І завжди страшно, бо є ймовірність невдачі, а вона є, адже ви знаходитесь на новій, незвіданій території. Та за рахунок цього й розвиваєтесь.
Особливо чітко цей звʼязок простежується в бізнесі: зазвичай на 8 фіаско припадає лише 2 успіхи, але саме вони й «вистрілюють», компенсуючи все. Тому страх невдачі є не лише стримуючим фактором, а й водночас мотиватором.
Також психологи говорять про важливість певного балансу – успіхів і невдач, помилок і досягнень. Звісно, якби наша воля, ми б обрали шлях, встелений трояндами, безперервну білу смугу в житті… але хіба це не нудно? Певно, тому в кожній бочці з медом є своя ложка дьогтю, а дрібка егоїзму є цінною складовою навіть найдобрішої та найдбайливішої людини.
Це цікаве: більшість з нас схильні до страху невдачі помірно. Але є й ті, хто буквально живе в полоні у страху. Зазвичай це люди, яких з дитинства критикують з приводу і без, знецінюють досягнення, не вірять у їхній успіх. А у разі промаху вже відриваються на повну: «Тебе ж попереджали! Так тобі й треба, щоби слухав!». Тоді людина виростає, орієнтуючись не так на свої відчуття, як на чуже схвалення чи несхвалення. І щоразу, плануючи щось зробити, зважує, а «що скажуть люди».
Протилежністю є «нелякані», які досягають успіху, попри всі перепони. У них нема обмежень, страху помилитися, натомість завжди є бажання вивчати, творити, змінювати, шукати щось нове. Про таких кажуть – талант собі дорогу пробʼє. І, знову ж, витоки цього у дитинстві.
Так буває, якщо дитину підтримують, хвалять, а у разі невдачі заспокоюють і допомагають проаналізувати помилки, щоб врешті-решт отримати бажане.
Як приборкати страх невдачі
Можна зробити «генеральне прибирання» у своїй голові, замінивши старі обмежувальні думки (ті, що диктує внутрішній критик, типу «Невдаха, нічого в тебе не вийде») іншими, життєствердними та конструктивними («Я успішний, все в моїх руках»).
Можна також візуалізувати свій успіх – уявити, ніби все, що ви мрієте, вже стало реальністю: що ви при цьому відчуваєте, що робите? Важливо малювати ці чарівні картинки зі смаком, в деталях.
Можна й карту успіху скласти – цей метод працює аналогічно, але підключаються й тактильні відчуття: можна «помацати» мрію.
Як варіант, можна діяти «від супротивного» – уявити найгірший сценарій розвитку подій і довести його до абсурду. Припустимо, ви запороли проєкт, вас звільнили з роботи, вам нема чим платити за кредитом, вас виселили на вулицю, ви перетворилися на зневаженого усіма бомжа… Стоп-стоп! Навряд чи до цього дійде. Аж дивно, що тільки можна собі навигадувати. Така стратегія дозволяє знизити значущість ситуації, «заземлитися» й оцінювати все адекватніше.
Ще один спосіб – «підстелити соломки». Тобто розробити резервний план дій на випадок, якщо ви дійсно зазнаєте фіаско. Ви ж не сидітимете, склавши руки? Подібне планування дозволяє зменшити тиск стресу – ви можете діяти обдумано й спокійно приймати рішення.
Взагалі, саме невідомість лякає найбільше. Тож психологи радять: вирішуючи складне завдання, варто перебувати не в рамці проблеми (з типовими питаннями «хто винен?», «чому все так?»), а в рамці результату (запитання «що робити?», «що корисного я можу із цього взяти?»). Тільки так можливий якийсь конструктив, решта – просто копання в проблемі.
Варто також переглянути своє ставлення до невдачі. Це не крах, а урок, адже все життя – серія експериментів. Важливо те, що ви з цього винесете
Професійна допомога
Кожен із нас колись не вмів ходити: намагався йти, падав, знову вставав – доти, доки не навчився. Так і в іншому: не бійтеся впасти, вставайте, якщо це сталося, і знову йдіть, доки не досягнете наміченої мети. Важливо діяти. Незважаючи на паніку й серце, що вистрибує з грудей (з цим можна впоратися, застосувавши техніку глибокого дихання) – як то кажуть, очі бояться, а руки роблять.
Однак не варто відмовлятися і від «допомоги залу» – не завжди страхи відступають ось так просто, часом потрібна й професійна психотерапія. Якщо страх накочує хвилями й погано піддається контролю, пошуки його джерела краще довірити фахівцю. Часто він схований у дитинстві, має свій «голос» і «зовнішність» – тобто це якась конкретна людина (батько, вчитель тощо), яка суттєво вплинула на вашу самооцінку. Важливо зрозуміти, хто це, прийняти, що у вашому житті це вже сталося, подякувати за те, що ця людина всередині вас досі попереджала про всілякі ризики. А потім попросити його не заважати. І сміливіше рухатися вперед у реальності.
Так, це непросто – «приручати» страхи… Але винагорода варта того – приплив сил, відчуття своєї ресурсності, адекватна самооцінка, нова мотивація для досягнення успіху. Якщо ми можемо керувати такими тонкими матеріями, то що нам не під силу?
Притча в тему від Носсрата Пезешкіана
Якось цар вирішив випробувати всіх своїх придворних, щоб дізнатися, хто з них здатний обійняти важливу державну посаду. Натовп сильних і мудрих чоловіків обступив царя.
«Піддані мої, – звернувся до них цар. – У мене є для вас дуже важке завдання, і я хотів би знати, хто зможе його вирішити». Він підвів присутніх до замку на дверях, такого величезного, якого ще ніхто ніколи не бачив.
«Це найбільший і найважчий замок, який колись був у моєму царстві. Хто з вас зможе відкрити його?» – спитав цар.
Одні придворні лише заперечливо хитали головою. Інші, які вважалися мудрими, почали роздивлятися замок, проте незабаром зізналися, що не зможуть його відкрити.
Якщо мудрі зазнали невдачі, то іншим придворним нічого не залишалося, як теж зізнатися, що їм не під силу це завдання. Лише один візир підійшов до замку, став уважно його розглядати й обмацувати, пробувати у різний спосіб зрушити з місця і, нарешті, одним ривком смикнув його. О диво – замок відкрився! Він був просто не до кінця зафіксований. Треба було лише спробувати зрозуміти, в чому річ, і сміливо діяти.
Тоді цар оголосив: «Ти отримаєш місце при дворі, тому що покладаєшся не тільки на те, що бачиш і чуєш, а й сподіваєшся на власні сили і не боїшся зробити спробу».
За матеріалами «Українки»
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті