Це зараз весілля дуже часто є святом для двох: наречені просто йдуть до рагсу, розписуються та святкують в вузькому сімейному колі. А от у наших бабусь-дідусів весілля було цілою театральною виставою (особливо в сільській місцевості), у якій в кожного була своя роль та обов’язки. Та й передувало йому дещо більше етапів.
Дошлюбне спілкування
У доінтернетну добу знайомство відбувалось під час вулиць, вечорниць, толок та різноманітних гулянь. Найчастіше хлопець та дівчина були з одного села (часто навіть знались-товаришували з дитинства) чи навіть одного «кутка». На цих «вечірках» молодь спілкувалась, співала пісень, займалась домашніми справами: дівчата пряли та вишивали, хлопці лагодили сітки та упряжу.
Це спілкування проходило під «контролем» старших (вечірня мати або батьки чи старші родичі) та було цілком невинним (наодинці дівчина могла бути з хлопцем поки сонце не сіло). Звісно траплялись випадки, коли дівчина йшла під вінець не цнотливою або й «приданим в подолі», але це засуджувалось та піддавалось ганьбі (дівчину, що була нестриманою били мотуззям від дзвонів, змоченим у солоній воді).
Хлопців також могли фізично карати за перелюб.
Змовини
Якщо дівчина та хлопець були одне одному до душі, то могли домовитись про дату, коли хлопець засилатиме сватів. Інколи між собою домовлялись батьки (у цьому випадку, якщо дівчині «жених» був не до душі – вона могла піднести гарбуза чи макогон).
Сватання
Це було особливе дійство з своїми традиціями. Свататись не можна було в середу та п’ятницу (пісні дні) та у травні – все життя будуть «маятись». Найчастіше сватались на Мясниці та від Великодня до Трійці. Хлопець разом з старостами йшов у дім дівчини (якщо не було попередньої змови та впевненості в результаті, йшли коли вже сонце сяде – щоб не світити гарбузом як відмовлять).
Свати в хаті не повинні буди сідати (Якщо сват сяде, то і діти потім у молодих пізно на ноги встануть), пити чи їсти (Якщо пити погодиться, то і діти п’яницями виростуть. Якщо умовлять поїсти, то і діти обжерливістю страждати будуть) доки не дійдуть згоди.
Як батькам він був до душі, отримував їх благословення та рушники від дівчини, а майбутня свекруха пов’язувала їй хустку. Якщо не прийшовся до двору – гарбуза, макогон та глузування (і вдруге посвататись вжене міг).
Після сватання батьки домовлялись про оглядини молодої та визначали день відвідин хати жениха (адже частіше дівчина йшла в невістки і батьки мали бути впевнені, що віддають дитину в хорошу родину).
Після всіх узгоджень та перемовин починалось святкування з піснями та гулянням. Ще кілька століть тому зовсім не дивовижею було сватання дівчини до парубка. Дівчина заходила в дім обранця зі словами: «Прийміть мене, мамо, я ваша невістка». Вона пропонувала хлопцеві руку, не заручаючись його згодою, і їй майже ніколи не відмовляли, бо це могло накликати нещастя.
Була ще й добре знана з книжок традиція, коли злочинця, засудженого до страти, могли помилувати, якщо котрась із дівчат висловлювала бажання взяти його за чоловіка.
Оглядини
Після сватання (зазвичай в неділю) молодий із батьками приходив, щоб оцінити наречену: чи не лінується, чи добру скриню наготувала, чи навчилась пряcти-шити-гаптувати, чи вміла господиня. Після оглядин, всіх просили до столу. Молодим давали одну ложку на двох та одну склянку, на знак того, що мають вчитись все робити разом.
Наступної неділі родина дівчини приходила на оглядини господарства жениха. Батьки намагались показати сина з кращого боку: працьовитого гарного господаря, який дбає про примноження господарства та зможе втримувати родину (інколи, щоб справити враження позичали в сусідів щось із худоби чи реманент). Також батьки вирішують скільки землі та худоби можуть дати майбутній родині. Коли про все домовлено, сідали святкувати.
Заручини
Після оглядин господарства жениха справляли заручини – обрядове закріплення згоди на шлюб. На заручини до хати молодої молодий приходив з батьками та родичами. Всі сідали до столу, молодих виводили на посад. Старший староста накривав рушником хліб, клав на нього руку дівчини, згори — руку хлопця і перев’язував їх рушником.
Після цього ритуалу молода перев’язувала старостів рушниками, а всіх присутніх обдаровувала хустками, полотном або сорочками. Потім починалося урочисте благословення молодих їх батьками. Батьки сідали на лаву, застелену кожухом, а староста підводив до них молодих за хустку: один кінець він тримав сам, а два інших — молоді. Батьки хлібом-сіллю тричі благословляли наречених, а молоді, стояли на рушнику та тричі вклонялися їм, приймаючи благословення.
По закінченні родичі обмінювалися подарунками, обдаровували наречених. На ознаку того, що дівчина й хлопець засватані, вони обмінювалися перстнями та отримували певні атрибути: наречений — барвінкову квітку, наречена — червону стрічку чи квітку. Після усіх церемоній вони вважалися зарученими і відтоді не мали права відмовлятися від шлюбу. Після заручин дівчина прикрашала голову віночком із квітів та стрічок і ходила так до самого весілля.
Дівич-вечір
Його влаштовували напередодні весілля як символ прощання з дівочим життям. Такі молодіжні вечори робили окремо в оселях молодої та молодого. Цей обряд слугував відокремленням наречених від нежонатої молоді. Дівчата на цій вечірці вили гільце: оздоблювали стрічками, квітами та букетиками колосків, виготовлених під час барвінкових свят, вишневе деревце або гілку сосни (готове гільце встромляли в хліб та прикрашали свічками, калиною, золоченими горіхами, яблуками, рутою). Гільце символізувало незайманість, красу та молодість.
Разом із завиттям гільця виготовляли маленьку квітку або вінки на голови для молодого і молодої як символ наречених. Листки барвінку для весільного вінка складали по три: один найвищий, посередині, а два менших збоку. Такі «букетики» перев’язували ниткою, туго накладали один на один, і знову перев’язували. Коли плетиво сягало потрібної довжини, то його кінці зшивали докупи (мав вийти обруч). Цю корону для молодої оздоблювали калиною, квітками та стрічками.
Одягання вінка супроводжувалося ритуалами. На долівці розстеляли біле полотно, на яке ставили хлібну діжу, зверху клали подушку. Наречена сідала на неї, після чого брат розплітав їй косу, а дівчата прикрашали голову весільним вінком. У більш давні часи всі ці дії виконувала мати. Старша дружка чіпляла молодому вінок до шапки чи капелюха, садовила біля нареченої на кожух і накривала їх рушником або посипала житом. Після цього молодих називали князем та княгинею, вони збирали дружину (весільний поїзд) та йшли запрошувати рідню і сусідів на весілля.
Запросини
Традиційно молоді з супроводом з бояр та дружок ходили просити на весілля. Молода в урочистому вбранні, заквітчана, обходила хати зі словами: «Просили вас батьки, і я вас прошу прийти на весілля до нас» та дарувала шишки (традиційна здоба). У кожній хаті вона кланялась всім присутнім (навіть малим дітям). Господарі ж давали дарунки, які збирали дружки, та дрібні гроші на «підківки до чобіток». Якщо в хаті була дівчина, то її просили приєднатись до кортежу. Після запросин гостей на весілля молода з дружками поверталася до свого дому і починала готуватися. Готувалась до приходу молодого з боярами і її родина: робили барикади, щоб свати не могли зайти до хати, готувались до викупу молодої тощо.
Бгання короваю
Це був символічний перед весільний обряд. Бгали коровай в п’ятницю або суботу в домі молодої або ж в обох молодих (залежно від регіону). Пекти коровай запрошували лише одружених та щасливих у шлюбі жінок (гарною прикметою було, якщо котрась із коровайниць була при надії). Кількість коровайниць мала бути парною, щоб молоді все життя були в парі.
Кожна з жінок приносила з собою щось із продуктів для короваю: борошно, яйця, масло тощо. Під час приготування молодиці співали ритуальні пісні. Згори коровай прикрашали фігурками з тіста: сонцем, місяцем, голубами та обручем з барвінком і калиною, а також забарвленою червоним шишкою.
Окрім короваю до весілля випікали й інші смаколики: шишки, дивені, лежень, полюбовники, гуски, калачики тощо. Після того, як коровай садили в піч, починались танці з діжею від тіста та лопатою, якою садили хліб до печі.
Весілля
Саме весілля можна умовно поділити на кілька частин: вдягання молодих, викуп нареченої, вінчання, забава, покривання молодої та повесільні обряди (комора, митвини, колачини, міни).
Молодий обирав парубків, які йшли з ним викупляти наречену. Боярин знімав з них шапки, до яких пришивалась червона стрічка або пучечок барвінку. Це парубоцьке товариство називали боярами, а наймолодшого – князем. Такі ж відзнаки були й у світилок, дівчат, що входили до свити нареченого.
Після розподілу ролей, молодий зі свитою їхав викупати наречену. У торзі брали участь бояри та дружки. Свідок з допомогою світилки намагався виторгувати місце молодому поряд із нареченою, обдаровував дівчат, що стояли на брамі. Дівчата погоджувалися лише за умови, що він складе на столі доріжку до молодої з грошей.
Окремо брат або племінник нареченої продавав її косу. Часто під час торгу друзі нареченого намагались пролізти під столом та зняти з нареченої чобіток – тоді її мають віддати без викупу. Після того, як наречену викуплено, жениха садили поряд з нею. Він цілував свою обраницю та дарував їй квіти, а батьки обов’язково запитували його: «Твоя наречена, не підмінили?»
Вінчання
Перед тим як йти до церкви, молоді просили у батьків благословення. Ця церемонія проводилася із хлібом-сіллю. На Гуцульщині обряд вінчання називали прощею: молодий і молода тричі обходили довкола столу і просили батьків пробачити за все, чим завинили перед ними. Йдучи до церкви, молода нерідко клала собі за пазуху залізний ключ або цілушку хліба. Виходячи з церкви, молоді з’їдали хліб, щоб жилося не вбого.
Весільна забава
Після вінчання батьки зустрічали молодих на порозі та благословляти їх з короваєм в руках на щасливе життя (у деяких регіонах вони чекали за замкненими дверима і молодий має до них достукатись). Мати молодої виходила зустрічати їх у вивернутому кожусі (щоб жили в достатку), а після благословення стелила кожух на лаві вовною догори та підсипала під нього жито і гроші (на цьому кожусі мали сидіти молодята).
До столу наречених заводив дружба, тримаючи їх за хустину (вважалось, що молода перебуває на певній «межі» – вже не дівчина і ще не жінка, і є надзвичайно вразливою, тому торкатися до неї руками не можна). У деяких регіонах старший дружба після того, як молоді переступили поріг б’є ременем по одвірках та не пускає гостей, поки не поб’є по кожній стороні дверей.
В інших дружки тримали молодого, щоб він не перетнув поріг, а молода мала встигнути тричі оббігти навколо стола. Вважалось, якщо встигне це зробити, то буде головною в родині. За ще однією традицією молодий має перенести дружину через поріг (таким чином він намагається обдурити демонів, щоб не викрали молодої дружини).
Місце за столом наречений викупляє у братів чи сестер молодої (за хустки чи прикраси) та дарує подарунки її родичам (тещі, наприклад, чоботи – у деяких регіонах зять має помити «мамі» ноги вином і водою та взути чоботи, інколи в середину клали солому, щоб тещі не було занадто добре). Після цього розпочиналось частування, яке перемежовувалось розвагами: танцями, іграми, забавами. Молоді в забаві участь майже не брали (були головними почесними гостями, яким всі намагались догодити).
Перед закінченням забави молоді ділили коровай та обдаровували ним гостей (малим дітям давали печиво-пташок, світилкам та дружкам дивені).
Покривання молодої
Цей обряд був завершальним етапом святкування. Молоду садовили на діжу, знімали весільний вінок, брат розплітав їй косу і мастив волосся маслом або медом (існував і обряд обрізання/обтинання коси: на Поділлі наречений відрізав косу ножицями, на Закарпатті – відтинав косу топірцем під час танцю) та покривали очіпком, хустиною. Традиційно вона двічі мала його зривати і тільки на третій корилась та дозволяла себе запнути (більше ніколи вона не мала права з’являтись на люди з непокритою головою – це було великою ганьбою та осуджувалось). Обряд покривання був останнім, що відбувався в хаті молодої. Після нього чоловік забирав дружину до свого дому разом з посагом.
Повесільні обряди
Комора
Молоду перевдягали в нову сорочку, свахи стелили їм постіль, дружби (бояри) або старший боярин сторожували біля комори чи стодоли, де спали молоді. Вранці свашки оглядали сорочку чи постіль молодих. Якщо дівчина виявилася чесною, то веселощі не мали меж: присутні стрибали по столах, лавах, кричали, співали. Матері дівчини надсилали подарунки і вістку про щасливий кінець шлюбної ночі, дякували за дочку.
Якщо ж дівчина виявлялася нечесною, веселощі припинялися й починалися пісні, що ганьбили рід молодої. Іноді на батьків дівчини вдягали солом’яні хомути, й весілля закінчувалося. У деяких регіонах парубки вивішували білий прапор на найвище дерево, який сповіщав про дівочу ганьбу. Тоді її брат мусив лізти на дерево, щоб зняти його, але йому всіляко перешкоджали, насміхалися.
Митвини та биття каші
На другий день весілля забава продовжувалась. Зранку молода йшла до криниці за водою, якою молоді та гості мали вмитись. Після цього вона била кашу та продавала її гостям, обсівала нею двір та худобу. На другий день зазвичай гуляли лише дорослі. Основною була червона символіка: пояси, стрічки, червона хустка чи запаска молодої, навіть горілку фарбували червоним соком. Усе мало символізувати щасливе народження сім’ї. У вівторок відбувалися гуляння під назвою «циганщина» (перевдягалися, крали курей, возили батьків на возі купатись).
Колачини
Відбувались через місяць після весілля в хаті батьків молодої. Молодята разом з батьками молодого та найближчими родичами приходили до них на гостину. Традиційно, молоді мали подарувати своїм батькам по 12 калачів, а в дарунок отримували полотно.
Серед мешканців Карпат був поширений обряд міни, під час якого тесть віддавав зятю те, що обіцяв при укладанні шлюбної угоди.
Також у перші місяці шлюбу влаштовували й інші обряди, покликані урізноманітнити спілкування молодих з родичами та свояками: сватини — жіноча вечірка в домі молодої, куди запрошувалися свахи; гостина — відвідування молодою своїх батьків; пропій — пригощання молодим весільних батьків та гостей, щоб запити своє господарство.
За матеріалами «Етнохата»
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті