Галина Дидик була з тих людей, які самовіддано, беззастережно віддали все своє життя боротьбі за українську незалежну державу, тим самим наблизивши її для нас.
Галина Дидик («Анна», «Молочарка») народилася 17 квітня 1912 р. у селі Шибалині Бережанського повіту у багатодітній селянській родині. Вона була наймолодшою у родині із шести доньок й сина Анни й Тимотея Дидиків. Її батько свого часу воював у лавах Української Галицької армії, тож, мабуть, дух визвольної боротьби Галинка успадкувала від нього.
У рідному селі закінчила початкову школу. У 1920–1923 рр. навчалася у Бережанській гімназії. В 1931 р. закінчила вчительську семінарію у Бережанах. У 1932 р. працювала вихователькою дітей у родині священика з с. Верхомиля (Польща). 1935 р. закінчила курси у Львові, після чого працювала у місцевих дитячих садках. У січні 1937 р. повернулася до рідного села, де викладала у сільськогосподарській школі. Згодом вступила до кооперативу і працювала інструктором у м. Підгайці, Зборів, Бережани на Тернопільщині. У 1940 році була заарештована у Бережанах. Їй вдалось визволитись з тюрми у травні 1940 р. Згодом переїхала до Львова, де навчалася на курсах медсестер.
Офіційно членом ОУН Дидик стала у березні 1944 року, коли урочисто склала присягу, хоча націоналістичною й підпільною діяльністю вона почала займатися значно раніше, ще під час навчання в учительському семінарі. Вона мала безліч турбот – збирала медикаменти для повстанців, організовувала підпільні лісові шпиталі й курси для медперсоналу. Все це в умовах підпілля діяло не гірше, аніж медичне забезпечення регулярних армій. За це 1945 року Президія Української Головної Визвольної Ради нагородила Галину Дидик Бронзовим Хрестом Заслуги.
Додатковою турботою для Галини стало її призначення (одночасно з виконанням попередніх обов’язків) референтом, координатором роботи особистих зв’язкових командарма УПА Романа Шухевича (псевдо – Тур). Так само вона відповідала за мережу конспіративних криївок та їхніх господарів, а ще – за здоров’я самого Шухевича.
Останнє місце перебування головнокомандувача УПА було організоване у с. Білогорща біля Львова. Для Р. Шухевича збудовано криївку, де він мав змогу переховуватися, майже, протягом півтора року. Однак криївка була викрита і під час затримання Галина Дидик хотіла вжити отруту, яку завжди носила із собою. Однак солдати НКВС перешкодили їй це зробити.
Протягом півторарічного слідства, яке закінчилося 18 жовтня 1951 р., Галина Дидик витримала 129 допитів, часто тривалістю 15−16 годин. 31 жовтня 1951 р. «трійка» при МДБ СРСР засудила її заочно на 25 років концтаборів. 14 грудня 1951 р. етапували до Верхньоуральської тюрми МДБ СРСР у Челябінській області, згодом перевели до Владімірської в’язниці, що «славилася» своїм суворим режимом. Там вона зустріла своїх товаришок з підпільної роботи інших зв’язкових Р. Шухевича: Катерину Зарицьку, Ольгу Ільків, Дарію Гусяк.
Звільнили Галину в 1971 р. через хворобу серця. Після звільнення приїхала до рідного села на Тернопільщині, але вже наступного дня її вислала міліція, суворо заборонивши з’являтися в Західній Україні. Деякий час жила у знайомих, а згодом оселилася в Христинівці на Черкащині. 23 грудня 1979 р Галина Дидик померла від інфаркту в Христинівській лікарні. Поховали її на батьківщині – у Бережанах.
За героїчні подвиги у лавах УПА Галина Дидик у 1945 р. нагороджена Бронзовим хрестом заслуги, а 5 грудня 1947- го Срібним хрестом заслуги.
Галина Дидик прожила важке, сповнене боротьби життя. В роки німецької окупації утримувала конспіративну квартиру М. Лебедя, згодом очолила УЧХ Тернопільської області. У 1945 році поступила у розпорядження Романа Шухевича, залишаючись його особистою зв’язковою протягом п’яти років, до 5 березня 1950.
У рідному селі Шибалин Галині Дидик встановлено пам’ятник, вулицю, де жила, перейменовано на її честь, а у місцевій школі директорка Зиновія Волошин облаштувала чудовий музей.
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті