Так, так, саме дідуха, а не ялинку. Бо наші пращури зазвичай ставили на Святвечір саме дідуха – сніп-оберіг, зв’язаний з колосся, який символізував собою добрий врожай, сімейний добробут, мир і злагоду в родині, зв’язок між поколіннями роду і вічне відродження світла. А ялинка з’явилась в Україні у XVII сторіччі за наказом російського імператора Петра І.
Про всі секрети українських дідухів знає Ванда Коваль, яка мешкає у Мирному. За своє життя жінка виготовила не один десяток святкових оберегів та справжніх шедеврів зі збіжжя.
Все починається із колоска
А почалося все в далеких дев’яностих роках, коли Ванда Коваль почала працювати завідувачкою сільського будинку культури у Мирному. Якось, перед новорічними святами, жінка зайшла у гості до місцевої майстрині-вишивальниці Надії Кацепуд і побачила на столі у її світлиці різдвяного дідуха.
Господиня розповіла, що вже не один рік на новорічні свята ставить не ялинку, а різдвяного дідуха, який є оберегом роду, що так робили ще наші пращури. А наостанок ще й пообіцяла навчити гостю секретів виготовлення дідухів.
Правда, те навчання відбулося аж через пів року. З нетерпінням очікувала на літо, щоб зробити запаси збіжжя. Десь після Івана Купала, як радила Надія Тимофіївна, треба було братися до заготівлі колосся. До роботи ще запросила нашу бібліотекарку Ларису Федоришенко. Разом ми отримали дозвіл у керівника місцевого сільгосппідприємства Петра Крикливого і пішли в поля по збіжжя, – пригадує майстриня.
Розмаїття зернових культур у господарстві було щедрим. Тож заготовили цілі снопи жита, вівса, ячменю, ярої та озимої пшениці.
Кожен колосок має свою форму, вони бувають шести, чотирьох гранні. Ганна Тимофіївна прийшла до будинку культури, де на сцені ми влаштували сушарку для колосся, та показала як правильно сушити, а головне, як очистити кожен колосок. Роботи вистачало, але вона була в задоволення. Бувало, поки у клубі дискотека, молодь веселиться, а я на сцені перебираю колосок за колоском, – продовжує Ванда Коваль.
Свого першого дідуха Ванда Коваль запам’ятала на все життя. Каже, руки тремтіли, боялася, що не вийде, що усі старання були марними. Але колосок до колоска. Спершу – за кількістю днів у тижні, потім – тижнів у рокові. І обов’язково – дванадцять «квіток», як місяців у рокові. Ще однією важливою умовою була триніжка, на якій тримався дідух.
Від маленького дідушка – до двометрової ляльки із колосся та трав
Хоча починали у Мирному з маленьких дідушків, але вже за кілька років почали створювати справжні шедеври із колосся та трав.
Хотілося щось нового, незвичного. Тому щоразу придумували щось нове. До нас доєдналися працівники сільської ради Катерина Тарнопольська і Таїса Гарлицька, яка, до речі, після мого виходу на пенсію, нині опікується усіма дідухами та будинком культури. У вісім рук можна більше зробити, а Катерина Тарнопольська щоразу вишукувала нові ідеї, – посміхається майстриня. – Ми почали вже збирати не лише колосся, а й різні трави. Льон сіяли у себе на городі. Ну, затягнула нас уся ця справа.
Багато робіт мирненських майстринь потрапили до будинків шанувальників української культури, але десятки дідухів, обжинкових снопів, оберегів, дівчат з колосся, янгол-охоронець, солом’яна курка, яка несе «золоті яйця» і остання робота – Україна-мати й нині зберігаються у фоє Мирненського будинку культури.
Жодна робота не схожа одна на одну та не повторюється. У хід для їх виготовлення йдуть пшениця, жито, ячмінь, овес, льон, кукурудза, калина, осока, соняшники, пижмо, різні трави.
Одна із робіт – янгол-охоронець, здобула перемогу на обласному онлайн-конкурсі «Дідух – оберіг Українського роду».
Мирненські дідухи допомагають збирати кошти на потреби війська та додають віри у перемогу
Навіть під час війни, коли, здавалося б, не до творчості, мирненські майстрині не припиняють створювати свої оригінальні роботи. От надумали – і зробили двометрову ляльку із колосся та трав, яка символізує Україну-матір, що пригортає до себе руками-крилами 25 немовлят. Мотанки у руках ляльки уособлюють 24 області України та автономну республіку Крим.
А ще, провели ярмарок на якому продавали різноманітні обереги: дідухи, «ложки», віночки на двері та збирали кошти на потреби українських військових.
Я задоволена, що мої колеги продовжують справу, яку ми розпочали багато років тому, – каже Ванда Коваль. – Нині у нашому селі є багато переселенців, вони приходять до будинку культури, фотографуються біля наших робіт, просять подарувати їм якийсь оберіг. Добре, що ми повертаємося до нашого українського коріння. Адже ми маємо багатовікову культуру, яка, як молоко матері, наповнює нас силою, мудрістю та робить непохитними.
Для довідки:
Саме слово, поняття «Дідух» означає «найстарший». В поважного Дідуха багато імен — дід, дідо, дідок, дідочок, коляда, колядник, колідник, сніп, сніп-рай, король. Зі старослов’янської слово «дідух» перекладається як «дух предків» і символізує також Діда – родоначальника сім’ї. Також Дідух є пожертвою кращого снопа силам природи. Дідух цілком можна вважати і Світовим деревом, яке об’єднує та підтримує усі світи. «Ноги», завдяки яким він міцно стоїть, уособлюють коріння, світ мертвих. Верхня частина, що символізує серединний світ, світ людей, має у кожному пучку по сім штук колосків. Сімка — одне зі знакових чисел, це сім днів тижня, сім поколінь, сім кольорів веселки. Зернятка у колосках — верхній світ з божествами, птахами та солярними символами. Робили дідухи з необмолочених колосків зернових, з яких випікали хліб — вівса, жита, пшениці, найчастіше з останнього обжинкового снопа на полі. Прикрашали святкові «дерева» сухими квітами, калиною, барвистими стрічками і ставили на найпочесніше місце в хаті — на покуті. За повір’ями, разом з Дідухом в домівці перебували протягом святок духи дідів-предків — покровителів кожного дому.