Категорія: Долі

Скільки всього криється за зовнішнім добробутом, дівчата… Дивлячись на світлини Соломії Крушельницької у часи її слави, навряд чи хтось подумає, що ця зосереджена на своїй співочій кар’єрі видатна українка, зірка сцени турботливо опікає молодшу на 15 років сестру – Ганну Крушельницьку. Так само важко здогадатися, що за її щасливою посмішкою приховується справжня трагедія, гірке каяття і відчуття провини – за зламану долю Нусі, як називала сестру Соломія.

Нуся була наймолодшою з восьми дітей Крушельницьких, мала всі шанси стати другою Соломією або й перевершити – співала не менш красивим голосом, також виступала на кращих оперних сценах і могла підкорити світ. Якби не божевілля після розмови зі старшою сестрою.

Продовжити читання “Трагедія сестер Крушельницьких: дві співачки й одне божевілля”

Артемчик з’явився на світ у березні, коли весь світ просипався від зимового сну. Щаслива Лариса також ніби ожила, відродилася. Шість років молода сім’я очікувала на народження свого первістка, але три попередні вагітності були невдалими.

Щоразу молода жінка оплакувала своїх ненароджених дітей, болісно переносила втрату та з кожним разом все більше розчаровувалася. Тому свою четверту вагітність Лариса майже усю провела у лікарні, виконуючи усі приписи та рекомендації медиків.

Продовжити читання “Вбивча любов: коли від надмірної опіки рідних руйнується життя”

З самого дитинства я знала, що ніколи не буду жити у селі. Мріяла про принца на білому коні й планувала як покину рідне село та утечу до міста, до панського життя.

Хоча ми жили у селі, але мама працювала у магазині, батько – водієм автобуса, з землею нас пов’язувало хіба що клаптик голоду біля будинку. Але і ця сільська робота, бездоріжжя та буденність мене дратували. Тому я твердо вирішила, що після закінчення школи залишу рідне село й переїду жити до столиці.

Продовжити читання “Завжди мріяла про принца, а тепер не знаю як позбутися цього панського життя”

Колеса потягу ритмічно відміряють кожен метр відстані, яка віддаляє Софію від її Ярослава. У купе вагона душно, докупи змішалися запахи усіх пасажирів, їх обідів, які дістають то з однієї, то з іншої дорожньої сумки.

Сусідка по купе запропонувала Софії розділити із нею обід, та їсти дівчині не хочеться, усі думки там, біля її коханого, який проходить реабілітацію після важкого поранення. І слова мами: «А ти точно готова до такого життя, не пошкодуєш?» – весь час лунають у голові.

Продовжити читання “Війна випробувала на міцність їх почуття, але не зламала”

Завтра у Віри день народження. Ювілейних 55 років. За святковим столом збереться п’ять поколінь Захарових. Хоча, здається, що і не жила ще зовсім. Весь час кудись поспішала, боялася не встигнути. От і народила у чотирнадцять свою першу доньку, у тридцять два вперше стала бабусею, а у п’ятдесят два – прабабусею.

Продовжити читання “Ранні пташки: У свої п’ятдесят п’ять Віра встигла народити двох доньок і стати бабусею та прабабусею”

Той далекий 1993 рік Раїса і досі згадує із болем та смутком. В один рік жінка тричі пережила смерть матері… І досі дивується, де взяла сил та як пережила усі випробовування, які приготувала для неї доля.

Продовжити читання “За один рік Раїса тричі пережила смерть матері”

Люта зима безжалісно штурмувала невеликий будиночок на краю села: стукала гіллям старої яблуні по шиферу, кидала жмені снігу у вікна, морозила тонкі стіни. Принести б відро води від криниці, та у такий мороз і пса на вулицю не виженеш. Марія присіла на ослінчик біля теплої груби й зажурилася. Вона так мріяла про дружню, щасливу, заможну родину, навіть на великий гріх пішла заради цього. Але викрадені чужі скарби не принесли щастя ні їй, ні її родині. Сама одна залишилася у порожній сільській хаті….

…До неї часто приходить у сні Ганна. З презирством та огидою дивиться їй у вічі, а потім без жодних слів докору йде від неї у далечінь. Тоді Марія прокидається від сну у холодному поту, читає Отче наш й просить у Всевишнього прощення….

Продовжити читання “Викрадене золото не принесло щастя ні Марії, а ні її сім’ї”

У двадцять п’ять Ірина овдовіла. Безжалісна війна покрила її густе русяве волосся чорною хусткою, відібрала усі мрії, плани та щасливе майбутнє. Ось уже восьмий місяць в її голові постійна нав’язлива думка: «Як жити без нього, без її Романа? Як пояснити маленькому Мирончику, що його люблячий татусь більше ніколи не повернеться?»…..

Продовжити читання “Син взводу: Мирончик став названим сином для побратимів загиблого татуся”

У будинку Ольги було шумно. Роздратована Олена голосно стукала дверцями шафи, дістаючи на зовні її вміст. Спідниці, сукні, рушники, дитячий одяг швидко потрапляли до великих валіз, які, мов дядини, порозлягались на підлозі.

До нехитрого невістчиного скарбу спритно потрапляли Ольжині рушники, а потім і нові кружки, які купували на Великдень, праска. Жінка стримувала себе з усіх сил, щоб не зірватися й випровадити нарешті зі свого будинку в’їдливу невістку.

Нехай бере що хоче, аби лише скоріше вибралася з нашого будинку й життя та дала усім спокій, – прокручувала у голові, мов заспокійливу мантру.

Продовжити читання “Виграний двобій: Звільнившись від оскаженілої невістки родина Ольги зажила щасливим життям”

З важкими сумками та ще з важчими думками Ірина поспішала додому. Ще стільки справ, скільки роботи треба встигнути зробити до вечора. Роботи чимало, а настрою святкового різдвяного немає. Хочеться впасти, як той ведмідь, у сплячку і проснутися, коли знову буде мир, її Сашко поруч й колишнє життя.

Продовжити читання “Різдвяне диво: Навіть під час війни Олександр зумів здивувати свою дружину”