Іноді мені хочеться підійти до Наталі, вихопити з її рук телефон і гепнути ним об землю. Бо з кожним днем її залежність від гаджетів тільки збільшується. За столом вона сидить із телефоном у руках, в туалет іде з телефоном і може просидіти там годину, навіть у ліжко лягає з телефоном і випускає його лише тоді, коли засинає.
Найстрашніше, що від цієї залежності страждає її дворічний синочок – Іванко. Малюк потребує спілкування, йому все цікаво, а мама десь далеко, їй не до малюка.
Ми всі мріяли про народження онука. Наталя довго не могла завагітніти, яких тільки лікарів ми не об’їздили. Але всі спроби були марними. Донька п’ять років не могла завагітніти. Нарешті ми зголосилися на ЕКО – штучне запліднення.
Коли діти повідомили нам, що штучне запліднення пройшло успішно і незабаром ми станемо дідусем з бабусею, нашому щастю не було меж. Ми не знали куди посадити доньку, що їй купити, як розважити, щоб вагітність була легкою та пройшла без ускладнень.
Я прибігала перед роботою, бо жили діти неподалік, і приносила свіжу їжу, яку готувала вдосвіта. Після роботи знову бігла до доньки. Ось тоді, від великої кількості вільного часу та байдикування, наша Наталя й «підсіла» на свої Тік-ток та Ютуб. Спочатку не звертали уваги, нехай розважається. Але скоро без телефона вона нікуди. Зять і собі туди ж. Буває прийду, а вони кожен у своєму кутку та з телефоном у руках. За день по кілька слів один одному не скажуть.
Думала, що після народження дитя щось зміниться, але де там. Як не сварилася, з перших днів почали виставляти фото Іванка у свої соцмережі. Кожен крок свій викладають на огляд підписників. Спілкуються з ними, переписуються, а своїй дитині зайвого слова не скажуть.
Та ще і його привчають до гаджетів. Щоб не турбував батьків, підсувають йому планшет із мультиками. Малюк, напевне, вже краще за мене розбирається у телефоні. Знає, де знайти його улюблені мультики та ігри. Але ж він ще маленький, від телефона псується зір.
Як пояснити дітям, що потрібно цінувати кожну хвилину, проведену разом, тішитися та споглядати вживу, як росте їх дитя, розмовляти з ним та вчити розуму? Буває руки просто опускаються, навіть не хочу приходити до них у гості, щоб не нервувати. Але шкода онука, бо з ним розмовляю тільки я і дідусь, а батьки живуть видуманим життям.
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті