Щоразу, завантажуючи тарілки в посудомийну машину, ми подумки дякуємо тій людині, яка її колись винайшла. Мабуть, вона так само як і більшість людей на планеті, ненавиділа мити посуд. За створенням цього побутового приладу стоїть, як цього можна було чекати, жінка. Але не посудомийка, яка могла проявити винахідницький талант, бажаючи полегшити свою щоденну працю, а жінка, що належала до вищого суспільства.
Джозефіна Гаріс народилася в 1839 році в сім’ї інженера-будівельника Джона Гаріса, що створив гідравлічний насос. Його дружина, мати Джозефіни, була внучкою Джона Фітча, винахідника першого пароплава в США.
У 1858 році Джозефіна вийшла заміж за Уільяма Кокрана, узяла прізвище чоловіка, але записала вона його трішки інакше – Кокрейн.
До одруження її чоловік невдало намагався знайти золото, як і багато його сучасників, але після весілля почав займатися торгівлею і політичною діяльністю. Причому досить успішно. Кокрани розбагатіли й переїхали в особняк, де влаштовували звані обіди.
Згодом саме ці обіди й привели Джозефіну Кокрейн до ідеї про посудомийну машину. Річ у тому, що фарфор, який вони використали під час прийому гостей, був з колекційних китайських сервізів, що знаходилися в сім’ї з XVII століття. Джозефіну дуже дратувало, що слуги під час миття посуду були дуже недбалі з її реліквією і деякі блюда були пошкоджені.
У черговий раз недорахувавши дорогоцінних тарілок, мадам Кокрейн вирішила мити посуд сама і навіть робила це упродовж декількох днів, але, мабуть, їй це швидко набридло.
Тоді, згідно з легендою, Джозефіна і вимовила свою історичну фразу: «Якщо ніхто не збереться винайти посудомийний агрегат, то це зроблю я сама».
Трохи пізніше життя дійсно змусило її сконцентруватися на винаході нової машини. У 1883 році, коли Джозефіні було 45 років, помер її чоловік, залишивши величезні борги.
Щоб розв’язати фінансову проблему, ідею про посудомийний агрегат довелося перетворити на засіб отримання доходу. У сараї за будинком Кокрейн спільно з механіком Джорджем Баттерсом створила першу придатну до практичного використання посудомийну машину і 28 грудня 1886 року отримала на неї патент.
За фактом її винахід не став найпершою посудомийною машиною.
До Джозефіни відомі двоє чоловіків, що патентували свої винаходи. У 1850 році Джоэль Гоутон отримав патент на машину для миття посуду з ручним приводом. Пристрій був циліндричною стійклю, усередині якої розміщувалася вертикальна шахта. Гаряча вода, що ллється в шахту, стікала в спеціальні відра, які за допомогою спеціальної ручки підіймалися і знову виливали воду в шахту.
Крутити ручку доводилося людині. Але повільний, незручний і ненадійний пристрій не отримав поширення. Другий патент на схожу конструкцію був виданий в 1865-му Л. А. Олександру, популярності його машина також не отримала.
Принцип роботи свого винаходу в патентному листі Кокрейн пояснювала так: «Мій винахід має відношення до удосконалення машин для того, щоб мити посуд під безперервним потоком мильної піни або чистої гарячої води, яка поставляється до кошика, що тримає стійку й ніші, що містять блюда, в той час, як кошик обертається».
Кокрейн з Баттерсом виміряли десятки видів різного посуду – чашок, кухлів, ложок, тарілок, глеків, бутлів. Після чого спроєктували спеціальний ящик, усередині якого розташували утримувачі для посуду, схожі на сучасні. Посуд в апараті залишався нерухомим, а вода циркулювала, тим самим очищаючи виделки, блюдця і дорогоцінні блюда.
А працювало це усе у Джозефіни, як в істинної правнучки Джона Фітча і дочки Джона Гаріса, за рахунок парового двигуна, який не лише обертав кошик з посудом, але ще й одночасно кип’ятив воду для миття.
Описуючи свій винахід, Джозефіна повідомляла, що свіжовимиті тарілки витирати не доведеться. За її задумом, посуд повинен був висихати від високої температури, нагріваючись в процесі миття. Але цього не відбувалося. Але пізніше, в сучасних посудомийних машинах, її ідею вдалося утілити в життя.
Спочатку Кокрейн розраховувала, що її винахід буде популярний в домашньому господарстві. Але його ціна тоді складала 150 доларів, що зараз еквівалентне приблизно 5000 доларів США. Це було дійсно дорого, адже платити прислузі за ту ж роботу було набагато дешевше, а розторопна дружина взагалі робила це безплатно.
Першого квітня 1893 року Джозефіна Кокрейн представила свою посудомийну машину на Всесвітній виставці в Чикаго, де винахід викликав справжній фурор. На неї посипалися замовлення від готелів і ресторанів, лікарень і університетів. Але у будинках такий пристрій ставили як і раніше дуже рідко.
Свою невдачу на споживчому ринку винахідниця зв’язувала з тим, що, коли справа доходить до купівлі кухонного приладу вартістю 75 або 100 доларів, домогосподарки починають думати про те, що ще вони могли б зробити на ці гроші.
Кокрейн вважала, що, хоча жінки ненавидять мити посуд, вони ще не навчилися думати про те, що їх час і комфорт теж коштують грошей. А з іншого боку, чоловіки не розглядали можливість купівлі дорогого кухонного начиння, тоді як великі витрати на устаткування для їх офісів вони вважали виправданим.
У пристрою були й супротивники, яким посудомийна машина не подобалася не лише через її високої ціни. Представники церкви називали її «аморальною» або «породженням пекла», але більше ненависті до нового апарату проявляло посудомийки, які переживали, що машина відбере у них роботу.
Попри успіх і нападки, винахідниця постійно удосконалювала свій пристрій, запатентувала дизайн і в 1897-му відкрила перший у світі завод з виробництва посудомийних машин, а також організувала власну фірму, яка займалася поширенням «Миття Кокрейн».
Джозефина померла від інсульту в 1913 році у віці 74 років. Остання її модернізація додала посудомийній машині систему обполіскування посуду, що оберталася, відцентровий насос і шланг для зливу води.
Після того, як Кокрейн не стало, її компанія перейшла до іншого власника. У 1940 році під торговою маркою Kitchen Aid вона стала частиною корпорації Whirlpool, в яку входить і зараз.
У 1960-1980-х роках, під час другої хвилі фемінізму, коли жінки почали отримувати права нарівні з чоловіками, сталі стереотипи про те, що домашнє господарство повинне займати важливе місце в житті жінки, стали рушитися. Посудомийні і пральні машини стали одним з символів звільнення від «побутового рабства».
У 2000-х навіть велися суперечки про те, що сильніше допомогло жінкам стати вільніше. До цих дискусій, на подив, приєдналася церква, яка всього сто років тому вважала посудомийну машину «породженням пекла». Мабуть, щоб не суперечити собі через такий короткий час, у Ватикані вирішили стати на сторону пральних машин, назвавши їх «визволительками жінок». Проте американські феміністки з церквою не погодилися. Вони заявили, що зміна засад – це заслуга не права на роботу появи протизаплідних пігулок і пральних машин, а саме винаходи і популяризації посудомийної машини.
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті