Вдивіться у портрет цієї жінки: посічене зморшками обличчя, виразні губи, глибокі очі, наче бачать наскрізь, на лобі – гарно вкладені кучері, на руці – перстень, багата хустка, намисто… Це – Чукутиха. Так в минулому сторіччі називали відому на всі Карпати Марію Кречунєк. На світлині їй 90 років, а самому портрету майже сто. Зроблений у 1926-му, він викликав справжній міжнародний фурор…
Перша карпатська емансипе
Чукутиха народилася у квітні 1836 року в Ясенові Горішньому Верховинського району нинішньої Франківщини. Відомо, що у 31 рік, у 1867-му, що досить пізно за колишніми мірками, вийшла заміж за Йосипа Полєка. Його всі кликали Чукут – тобто замкнений у собі, відлюдькуватий, скритний.
Марія йшла заміж уже відомою карпатською співачкою: виступала на всіх тутешніх весіллях і добре заробляла цим на життя. Можливо, тому не квапилася заміж – утримувала себе сама, розбудовувала власну хату, господарство, палила люльку. Можна сказати, вона – перша карпатська емансипе. Про це говорить її сміливий, глибокий, впевнений погляд, яким Чукутиха дивиться на нас з портрета.
Шукайте жінку
Марія Кречунєк була дуже вродлива. Прожила майже сто років! «До останніх днів найгарніше в околиці одягалася. На голові закручувала кучері, прикрашала зачіску живими квітами. Мала прекрасний голос. І до того всього – феноменальну пам’ять. Весілля на Гуцульщині зазвичай гуляли три дні. То могла три доби співати пісень, і ні одна не повторювалася», – розповідав про неї франківській пресі дослідник Іван Зеленчук.
Він – співробітник Національного науково-дослідного інституту українознавства у Верховині. Не лише знавець Гуцульщини, а й біографії Чукутихи: 20 років шукав її сліди, сам віднайшов її могилу та правнука.
Чому науковець її шукав? Звідки такий інтерес? Усе через знаменитий портрет цієї жінки…
«Стара гуцулка»
Саме так – “Стара гуцулка” – назвав портрет Чукутихи його автор – військовий фотограф Микола Сеньковський. У 1926 році він приїхав на Верховинщину у справах і, вражений місцевою красою та людьми, влаштував величезну, як модно зараз казати, фотосесію для збірки «Гуцульські типи».
«Він фотографував гуцулів, їхні ремесла, побут, пейзажі. Знімки продавав по всій Європі», – згадував кілька років тому син фотографа Юрій Сеньковський, якому зараз вже близько 90 років і мешкав він у Львові.
Чукутихою Микола Сеньковський був захоплений: фактурна, колоритна, містична – зірка Карпат. Він зробив кілька її фото, а одне з них – ту саму “Стару гуцулку” виставив на Міжнародній фотовиставці в Парижі у 1931 році. Портрет здобув одноголосне гран-прі і потім довго тиражувався у світі. А от автора незабаром зі світу зжили…
Доля фотографа
Фотограф Микола Сеньковський народився у 1893 році на Полтавщині. Був одружений на вчительці Євгенії Поліщук. Під час Другої світової війни вона підтримала українське націоналістичне підпілля і в 1945 році була заарештована совєтами. Втекла з-під варти, але під час перетину румунського кордону її знову схопили, а в 1947-му розстріляли.
Що сталося з Миколою – невідомо, з 1939 року він вважається зниклим безвісти. Його син згадував: «Коли мені було 8 років, вночі прийшли до хати якісь люди. Батько зняв із грудей образ Божої Матері, повісив мені на шию, благословив і вклав спати. На ранок його не було, і більше ніколи я батька не бачив».
За деякими даними, фотограф, який зробив знаменитий портрет, разом із польськими офіцерами в ту ніч перетнув румунський кордон і зник
Також цікава історія: Варвара Каринська: українка, яка створила балетну пачку, працювала з Далі й отримала «Оскар»
Спадок Чукутихи
Більше інформації про Миколу Сеньковського немає. А от про героїню його фото даних трошки більше.
Чукутиха прожила у шлюбі 50 років, поки не овдовіла. Народила п’ятьох дітей і померла в першій половині 1930-х. Досі живий її правнук – Микола Максим’юк. Він очолює народний ансамбль дримбарів «Струни Черемоша» у Верхньому Ясенові.
Тут же, у цьому селі, нещодавно знайшли могилу Чукутихи – завдяки науковцю Івану Зеленчуку. У Верховині з 2012 року проводять фестиваль гуцульської співанки на честь Марії Кречунєк. А нещодавно видавництво «Артбук» опублікувало книгу «Микола Сеньковський. Карпатські листівки 1925–1932», в якій центральне місце, звісно, відведено «Старій гуцулці» Чукутисі.
За матеріалами Українки