Коли мені раніше говорили, що не буває справжньої жіночої дружби, я завжди заперечувала і розповідала про багаторічну дружбу з Оленою. З нею ми дружимо ще зі шкільної парти. Як кажуть, пройшли всі випробовування бідою, а от радість моя подруга вирішила розділити не зі мною…
З Оленою я дружу вже понад десять років. Знаємо одна про одну усі секрети та разом пережили чимало випробовувань, які випали на нашу долю. Після закінчення школи наші дороги трішки розійшлися. Я навчалася в інституті, більше спілкувалася з однокурсниками, на вихідні їздила з батьками на дачу. Олена ж поступила на навчання до іншого міста, зрідка приїздила до батьків на вихідні.
Зустрічалися зрідка. По-справжньому почали дружити після випадкової зустрічі.
У мене на той час була вже сім’я, маленька дитина, під час декретної відпустки мені, напевне, не вистачало спілкування, моєї звичної активності. Тому щиро зраділа зустрічі з колишньою знайомою. Розговорилися під час прогулянки у парку. Олена розповіла, що її особисте життя не склалося. Юнак, з яким вона жила у цивільному шлюбі, залишив її та почав зустрічатися з іншою, з розбитим серцем та невлаштованою долею вона повернулася до рідного міста, але тут відчуває себе самотньою та нікому не потрібною.
Мені стало шкода дівчини, тому запропонувала їй зустрітися знову. Так Олена знову з’явилася у моєму житті, а згодом – і в житті моєї родини. Здавалося, наша дружба була міцною, як криця, та надійною. Самотня подруга, в якої так і не складалося життя, часто приходила на допомогу. Чи потрібно було збігати за ліками для дитини, чи придбати продукти, вона завжди була готова прийти на допомогу. Та й ми намагалися не зловживати добротою подруги, завжди брали її із собою на відпочинок, намагалися познайомити із самотніми колегами мого чоловіка. Вболівали про те, щоб й Олена створила свою сім’ю. Жодне свято не обходилося без участі Олени, на кожен тривожний дзвінок ми поспішали на допомогу подрузі.
І саме ми познайомили Олену із Назаром, одногрупником мого чоловіка, який нещодавно розлучився із дружиною. Ми щиро раділи за Олену та слідкували за розвитком стосунків, до яких ми були причетні. Через пів року Олена почала жити з Назаром. І тоді у подрузі ніби щось змінилося, обірвалася та ниточка, яка нас з’єднувала.
Олена почала уникати нас. Коли я зауважила, що ми планували разом відпочити влітку, а подруга нічого не повідомивши, зникла на цілий тиждень разом зі співмешканцем. У відповідь почула, що щастя любить тишу. Спочатку я заспокоювала себе тим, що Олена нарешті отримала те, про що мріяла і насолоджується своїм станом закоханості. Але з часом подруга все більше віддалялася.
Коли ж я вирішила відкрито поговорити із нею на цю тему, почула: «Тепер у мене є що оберігати і ким опікуватися. Я вже раз втратила кохання, а тепер оберігатиму свою сім’ю від сторонніх».
Не можу зрозуміти, невже Олена думає, що я можу зашкодити її щастю. Стільки років я вважала її членом своєї сім’ї, а у свою вона мене не впускає. Ми ж з чоловіком доклали усіх зусиль для того, щоб вона була щасливою.
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті