Щодня ми переглядаємо телевізор, блукаємо просторами інтернету, гортаємо глянцеві журнали чи не дуже приємні на дотик газети, і читаємо про великих людей, котрі зробили щось неймовірне і котрі живуть десь там.. десь далеко від України. А тоді питаємо себе, чому так мало українських імен отримали світове визнання? А може проблема в іншому? Можливо, світове товариство знає про цих українців, але не знаємо ми?
Ось, наприклад, вам відомо, що у 19 столітті у Парижі жила українка Марія Башкірцева? Та не просто жила… Вона стала однією з перших українок і першою жінкою-художницею, чиї картини потрапили до Лувру.
«Кар’єра» її почалась у 1877 році, коли вона переїхала до Парижу. Тут Марія поступила до академії Жуліана, де і навчалася живопису. Працювала вона наполегливо і вже через рік отримала золоту медаль майстерні. Після цього художниця почала демонструвати свої картини на відомих французьких салонах. Рік за роком вона завойовувала золоті медалі, славу, визнання і серця парижан. На її реалістичних картинах присутні звичайні люди з її часу, прості життєві ситуації, які нікого не залишали байдужим. Людей вражали її сміливість та вміння майстерно поєднати кольори.
Сама художниця у своєму щоденнику писала: «Радості від перемог немає, тому що це досягнуто тривалою та копіткою працею, в них немає нічого неочікуваного, я відчуваю себе на шляху до більш високого і досконалого, і створене вже не задовольняє».
Викладачі дивувалися, що в такому юному віці їй вже вдалось стати професіоналом (на той час Марії було лише 19 років).
Однак її таланти не обмежились тільки живописом. Вона дуже гарно співала. Вартель – відомий французький професор вокалу – був переконаний, що Марію чекає світова слава співачки. Але хвороба позбавила її цього. Через проблеми зі здоров’ям вона почала поступово втрачати голос та слух. Хоча це не заважало їй грати на багатьох музичних інструментах.
Марія знала кілька іноземних мов, у 14 років читала в оригіналі Платона і Аристотеля. А з 13-річного віку сама складала для себе програму навчання.
Славу їй також приніс щоденник, який вона писала з 15 років французькою. У ньому вона була відвертою, не приховувала справжньої себе. Марія хотіла, щоби його прочитали, щоби всі пізнали її життєві переживання. Однак, через 100 років після появи славнозвісного щоденника Марії Башкірцевої в одній з російських бібліотек було знайдено його оригінал. Стало зрозуміло, що більшість книги була змінена родичами художниці, аби приховати деякі «скелети у шафі».
А життя у неї видалось справді нелегке, а точніше коротке. Народилась Марія у селі Гавронці, в Полтаві, у сім’ї землевласника і дочки полковника-аристократа. До речі мати її походила з українізованої татарської родини, досить давньої та шляхетної. Після розлучення батьків, почались мандри Україною, а згодом і Європою.
Про Україну дівчина пам’ятала небагато. Поїхала вона звідси ще дитиною, гостювала лише раз.Але у щоденнику залишився запис: «За красою саду, парку, споруд Диканька може позмагатися з віллами Боргезе і Доріа в Римі… І це в Малоросії! Дуже шкода, що в світі навіть не підозрюють про існування цього місця».
Однією з причин переїзду до іншої країни стала хвороба майбутньої художниці. У 16-річному віці Марії поставили діагноз – туберкульоз. Уявіть, яким це стало ударом для молодої дівчини, котра тільки-но розпочала жити. Дехто вважає, що саме тому вона так багато працювала. Адже стільки хочеться сказати та зробити, а часу так мало…
Померла дівчина у віці 26 років, похована у Парижі. Розповідають, що у її мавзолеї досі зберігаються кілька її полотен, мольберт і скульптура. Цікаво, що коли Марію ховали, вона була оточена білим кольором: одяг, труна, квіти, колісниця і коні – все сніжно-біле. Прощаючись із нею, Мопассан (з яким вона листувалася деякий час) сказав: «Це була єдина Троянда в моєму житті, чий шлях я всіяв би трояндами, знаючи, що він буде таким яскравим і таким коротким!»
На жаль, сьогодні її картини – рідкість. Окрім тих, котрі збереглись у музеях, всі інші були знищені в часи Другої Світової війни внаслідок бомбардуваннь.
Незважаючи на те, що її творчий доробок був набагато меншим, ніж міг би бути, ім’я художниці викарбували на французькій статуї, яка символізує безсмертя, поряд з іменами найвизначніших французьких діячів культури.
Марію у Європі не забувають і досі. У Ніцці одна з вулиць носить її ім’я, французи вшановують пам’ять про неї виставками її робіт. Окрім того, у Франції існує нагорода молодим художникам, яка носить ім’я Марії Башкірцевої.
Особистість художниці викликає дуже багато суперечок. Одні вважають її геніальною особистістю, яка за такий короткий час так багато подарувала світу. Її щоденником зачитуються і сьогодні. Інші ж вважають, що вона була розбещеною, егоцентричною, самозакоханою дитиною. Варто зазначити, що вона таки походила з багатої сім’ї, її оточувала розкіш і вона могла дозволити собі усе, що хотіла.
Але, погодьтеся, хвороба в такому молодому віці, усвідомлення приреченості не могли пройти безслідно для 16-річної Марії. Тому не будемо її судити надто суворо.
За матеріалами UaModna