У травні минулого року роботу всесвітньо відомої художниці Марії Примаченко «Квіти виросли коло четвертого блока» продали на аукціоні за 500 000 доларів. Аукціон проводив Благодійний фонд Сергія Притули разом з аукціонним домом «Дукат». Стартова ціна на картину була 5 тисяч доларів. Усі кошти з аукціону пішли на допомогу Збройним силам України.
Хто ж вона – Марія Примаченко? У чому секрет її незвичайної творчості?
«Геніальна примітивістка»
Народилася Марія Примаченко у селі Болотня Київської області. Дівчинка зростала у творчій родині. Її бабуся була знаною писанкаркою. Мати, Параска Василівна, майстерно вишивала сорочки й свій талант передавала доньці. А батько, Оксентій Григорович, був теслею. Свої дерев’яні огорожі він завжди прикрашав вирізьбленими силуетами тварин.
Дівчинка мала слабке здоров’я, тому не могла допомагати рідним по господарству, а більше займалася творчістю. Важка хвороба, поліомієліт, мучила Марію Примаченко впродовж усього життя.
У 17 років дівчина випадково натрапила на синювату глину та розписала нею усю хату. То були такі квіти, що малий сусідський хлопчик плакав і не хотів іти додому, поки йому не подарують хоч одненьку. Згодом Марія навчилася використовувати й інші яскраві природні фарби. Обійстя Примаченків розцвіло химерними ружами й павами – люди спинялися навпроти двору, усміхалися в замилуванні, запрошували дівчинку принести красу й у їхні, здебільшого вбогі та безрадісні домівки. Першим гонораром юної художниці стало порося, яке вона отримала за свою роботу.
Художниця користувалася милицями і мала протез на одній нозі. Причиною став поліомієліт, яким вона перехворіла в дитинстві. У той час від цієї хвороби майже не було шансів вижити або ж не лишитись паралізованим, дівчинці ж пощастило.
Примаченко малювала лівою рукою, але все інше робила правою.
У 1936 році роботами Марії Примаченко захопилася знана ткаля й вишивальниця Тетяна Флору. З її легкої руки молода майстриня здобула початкову художню освіту в експериментальні майстерні, що працювали в Київському музеї українського мистецтва. Там вона малювала, вишивала, захопилася керамікою. У 1936 році експериментальну майстерню реформували в Школу народних майстрів, яку вона і закінчила.
Того ж 1936 року відбулася Всеукраїнська виставка народного мистецтва, де експонували її картини «Звірі з Болотні». Марії присудили диплом I ступеня. Згодом її роботи з’явилися на Всесоюзній виставці в москві, а 1937 року – на Міжнародній виставці в Парижі. А потім вже й у Варшаві, Софії, Монреалі, Празі. Почали виходити статті в періодиці, журналах. Музеї почали купувати роботи художниці.
На Міжнародній виставці в Парижі Марію нагородили золотою медаллю. Геніальна примітивістка! – називали її у світі.
Велика втрата та розчарування
Під час навчання у Києві Марія Примаченко часто відвідувала різноманітні виставки. На одній із них, яка відбувалася у Києво-Печерській Лаврі, дівчина познайомилася із молодим лейтенантом Василем Маринчуком. При розмові з’ясувалося, що хлопець родом із сусіднього села. Так випадкова зустріч переросла у кохання.
П’ять років Марія прожила у цивільному шлюбі із Василем. На початку Другої Світової Василь Маринчук став на захист Вітчизни й загинув у перших боях. Єдиного сина Федора Марія виховувала самотужки.
Втрата рідного брата Івана, якого розстріляли фашисти, також болісно вразила мисткиню, яка відмовилася писати картини, займатися живописом. Разом зі старенькими батьками та маленьким сином жінка оселилась у напівзруйнованому будинку наодинці зі своїми думками та бідами.
Понад десять років жінка не поверталася до улюбленої справи. Щоб заробити грошей на проживання шила оригінальні весільні сукні, вишивала одяг. Цікаво те, що фасон і крій вона вибирала «на око», ножицями не користувалася – просто рвала тканину.
Незвичайні картини Марії Примаченко
У дитинстві Марія малювала здебільшого квіти та прекрасних птиць. На початку тридцятих у її роботах з’являються звірі. Звірі не лагідні, не добрі, сказати б – не такі вже й дитячі – слон у сталінському кашкеті, потвори з бомбами на боках, де раніше були квіти.
Чуттєві й невимушені, її картини – це самовираження підсвідомого, обрамлене в дитячу форму, яка ніколи в її творчості не була покинутою. Вона надихалася вишивками й довкіллям, була селянкою, яка обожнювала Україну та ніколи не покидала рідний дім. Навіть під час аварії на ЧАЕС, коли рідне село потрапило у 30-кілометрову зону евакуації, вона залишилася із сином і намалювала картину, на якій корова в бахілах їсть отруєну радіацією траву.
Через важку хворобу в дитинстві Марія Примаченко не відвідувала школи, мала лише чотири класи за плечима і величезний талант. До кожної своєї картини художниця готувала підписи-примовки. Їх вона писала і римувала сама або адаптувала народні приказки під сюжет своєї картини. «Три буслики у горосі живуть у нас і досі», «Лежень ліг під яблунею, щоб яблуко само упало у рот, а воно його у лоб», «Галя свиней у колгоспі годувала. Виростила поросят тисячу і сімдесят», «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть», «Собачка Ада не боїться гада», «Веснянки-роговички – веселії птички» – всі підписи вражають дитячістю і глибиною водночас.
Марія Примаченко померла 18 серпня 1997 року у батьківській хаті в селі Болотня. Їй було 88.
У творчому доробку Примаченко понад 800 картин. Ось дев’ять найяскравіших з них:
«Отак Іван пана покатав, аж у коляску впав».
«Їде осінь на коні».
«Дикий бик і ворон – це тварини-друзі».
«Цей звір ворожить».
«Кінь стоїть сумує».
«Роки мої молоді, прийдіть до мене в гості».
«Атомна війна, будь проклята вона».
«Сидить баба на печі, пряде кужель».
«Мавпа їде на чотириголовому звірі».