Вона завжди була поруч: добра, чуйна, любляча. І коли мама допізна затримувалася на роботі чи засиджувалася з подругами на діввечері, і коли я переживала свою першу закоханість. А зараз її так багато у моєму житті, що я і не знаю як позбутися її надмірної любові та турботи. Вона руйнує моє життя і навіть не усвідомлює цього. Бо каже, що все робить для мене.
Скільки себе пам’ятаю, я завжди проводила більше часу з бабусею. Мама займалася своєю кар’єрою, заробітком грошей, яких нам завжди не вистачало, пошуком своєї долі, який так і не увінчався успіхом. А бабуся була за няньку, виховательку, домробітницю. Поступово вона перебрала на себе усі права і вже краще за всіх знала що мені краще з’їсти, у що одягнутися та з ким дружити.
У молодості до бабусиних зауважень я не дуже дослухалася, бо з того часу, як підросла, сама обирала для себе одяг та друзів. Коли мама переїхала до своєї нової квартири й намагалася забрати мене із собою, я запротестувала. Мама ніколи не була пристосованою до життя, тому з бабусею було ситніше і веселіше жити.
Ми жили у мирі та злагоді до того часу, поки у моєму житті не з’явися чоловік.
Всім люди, як люди, а до нашого берега як не сміття, то тріска, – прокоментувала бабуся мого Данила.
Добре, що додумалася зробити це не при ньому, а вже після того, як перша сімейна вечеря закінчилася. У Данилі бабусю не влаштовувало все: його зовнішній вигляд сірої миші, зріс, як дишля, окуляри, манера розмови.
Коли після весілля ми почали жити разом у бабусиній трикімнатній квартирі, яка, як обіцяє бабуся, колись має стати моєю й за це я маю бути їй вдячною, життя Данила перетворилося на пекло. Часто чоловікові доводилося йти на роботу непоголеним, бо бабуся «випадково» зранку на кілька годин зайняла ванну кімнату, то незрозуміло куди поділися усі його шкарпетки, які дратували бабусю, бо мали здатність «розбігатися» по всій квартирі. Таких дрібних бабусиних витівок назбиралося стільки, що чоловік не витримав і поставив мені ультиматум: або ми переїжджаємо в іншу квартиру, або розходимося.
Я не могла залишити бабусю, яка тут ще й раптом захворіла, без підтримки та допомоги. Так мій перший шлюб закінчився за неповний рік.
На кілька років у нашій квартирі запанував мир та спокій. Аж поки у моєму житті знову не з’явився новий мужчина. Інтелігентний, розумний, вихований. Здавалося б, уже причепитися немає до чого. Але цього разу бабусю почали дратувати «його аристократичні замашки».
«Хіба не можна наїстися макаронів, ні, подавай йому морепродукти. На всю квартиру насмерділи», «хіба не можна відремонтувати кран, що це за чоловік, який не вміє в руках молотка тримати, – зауваження посипалися на кожному кроці.
Я розумію, що і Максим так довго не витримає. Не хочу його втрачати й залишитися самотньою на все життя, як мої мама і бабуся.
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті