Два місяці тому загинув батько мого сина, але й після його втрати рідна бабуся не визнає свого онука. Вона навіть намагалася заборонити нам попрощатися із Віктором. А коли, всупереч усім її заборонам, ми все ж таки прийшли на кладовище – вона влаштувала там скандал.
З Віктором я познайомилася на дискотеці. З першої зустрічі юнак не полонив мого серця, але його наполегливість та впевненість у собі зробили свою справу і я закохалася, як дитина. Ми зустрічалися пів року. Бувало, мріяли про спільне життя, про майбутніх дітей. Наші стосунки захопили нас обох.
Якось я занедужала, а коли звернулася до лікаря, дізналась, що вагітна. Думала, що новина потішить мого обранця, але в його очах побачила розпач. «А що скаже мама?» – несподівано заявив мій Віктор.
Стосунки зі своєю майбутньою свекрухою у мене не склалися з першої нашої зустрічі. Не про таку невістку мріяла жінка. Хотіла міську, а не з села, з квартирою та престижною професією, а кухар початківець її не цікавила. Жінка не приховувала своєї зневаги до мене. Її зверхні погляди говорили більше, ніж слова.
А коли Віктор залишався наодинці зі своєю матір’ю, на нього очікували довгі виховні години. Не знаю які слова підібрала ця жінка для свого сина, як переконала його відмовитися від власної дитини, але на третьому місяці вагітності я залишилася сама.
«З ким нагуляла, з тим і виховуй»: – заявив коханий та поїхав на заробітки за кордон.
На мене очікувало не лише гірке розчарування, а й важка вагітність. Малюк народився схожим на свого батька. Навіть не потрібно було робити експертизу. Якось я не втрималася та надіслала батькові фотографію сина. Напевне, і він побачив схожість із немовлям. Між нами зав’язалась переписка. Здавалося, що почуття відродилися і ми зможемо створити щасливу сім’ю.
Але щастя тривало до того часу, поки Віктор не повернувся додому. Якось чоловік залишив невимкненим ноутбук і його мама прочитала наше листування. Навіть фото онука не зачепило за серце жінку. Вона знову доклала усіх зусиль, щоб відвести Віктора від нашого сина.
Двічі мене зрадила кохана людина, якому я довірилася і який виявився слабкодухим. Через кілька років я зустріла іншого чоловіка, за якого вийшла заміж і в нас народилася донечка. Синові уже сім років. Якось він почув випадково розмову моєї мами із родичкою і зрозумів, що Михайло не його рідний батько. Син запитав мене про рідного батька і я йому розповіла про Віктора й про те, що він зараз на війні.
Син дуже захотів познайомитися із батьком, почав писати йому повідомлення, але Віктор ігнорував його послання. Лише за місяць до своєї смерті він почав спілкуватися із сином. Можливо, на війні він переоцінив життєві цінності й зрозумів, що втратив. Але зустрітися синові із батьком не судилося. Віктор загинув під час обстрілів на Донеччині.
Сестра чоловіка нас відразу попередила, що її мама проти того, щоб я приходила на похорон. Але я не послухала і разом із сином поїхала на кладовище. Коли вона побачила нас, влаштувала скандал. Кинулася до мене і почала виштовхували з кладовища. Я розумію, яку втрату вона пережила, але ніколи у житті, на відміну від неї, не зробила їй нічого лихого.
Можливо, вона злякалася, щоб ми не посягали на її мільйони, які отримає після похоронів. Грошей мені не потрібно. Але за порадою адвоката і після такої зневаги до моєї дитини, я вирішила встановлювати батьківство та оформляти на сина пільги, які йому гарантовані державою.
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті