Власне, одеситкою Кароліна Собанська стала лише в 18, коли її – доньку Київського губернського маршала, графа Адама Ржевуського – вдало видали заміж за одеського магната Ієроніма Собанського. З тих пір майже на п’ять десятків років ця фатальна шатенка стала ледь не жіночим символом Одеси, «чорноморською демонесою», до ніг якої впадали поети, місцева знать і вважали за честь товаришувати всі світські дами.
Кароліна Собанська не була обділена увагою з народження (у 1795 році): її рід походив від польської королеви Констанції Ліщинської, батько був спадковим графом, а рідна сестра Евеліна Вікторія Ганська – дружиною самого Оноре де Бальзака. Дитинство Кароліна проводила у Польщі, Києві, Відні, знала кілька мов і мріяла про європейські столиці, а опинилася в імперській Одесі. Та ще й з чоловіком, вдвічі старшим за неї, хоч і багачем. Перші три роки шлюбу польська аристократка облаштовувалася в чорноморському містечку, а коли народила доньку, зібрала речі і… пішла.
Ієроній Собанський, Кароліна Собанська та Адам Ржевуський
Кароліна пішла не в нікуди, а до іншого магната, відомого далеко за межами Одеси графа, генерала кавалерії російської імперії (подейкували, ще й шпигуна) Івана Осиповича Вітта, теж старшого від неї на 14 років та ще й офіційно одруженого на пристойній одеській матроні. Ні Собанську, ні Вітта такі «перепони» не спинили: він надав новоспеченій одеситці розкішну кам’яницю і там днював і ночував.
Кароліна статусу коханки не цуралась, навпаки, завдяки зв’язкам і впливу неофіційного чоловіка нарощувала власний вплив і розвивала свій салон.
За це її поза очі називали одеською «Клеопатрою», а її запрошення на прийом, бал, вечірку очікувала кожна знана сім’я чи людина тих часів. Навіть Адам Міцкевич вважав за честь познайомитися з пані Собанською. Кажуть, побувавши в Одесі і побачивши цю красуню, закохався без тями, домагався уваги, але «відбити» у Вітта не зміг.
Не вдалося це й Олександру Пушкіну. Він приїхав до Києва у 1821 році, побачив на прийомі Кароліну і «оп’янів від кохання, найбільш конвульсивного і вимученого». Його біографи присвячують нерозділеному почуттю цілі дослідження, припускають, що через Собанську ледь не зірвався шлюб з Гончаровою, і запевняють, що вірші «Я вас любил…» і «Что в имени тебе моем?» присвячені саме харизматичній одеській польці – байдужій до нього.
Кароліна була щиро віддана Вітту. Недоброзичливці приписували їй ще й допомогу коханцю в шпигунстві. Начебто хитро випитуючи гостей свого салону, саме Кароліна викрила повстанські плани південної спілки декабристів, яких через неї схопили. За таку вірність Вітт подарував своїй «дамі серця» приморські землі Бугаз, додавши до назви ім’я Кароліна. Хай як там, вони прожили разом 15 років і панували в Одесі, навіть коли губернатором Новоросії призначили не Вітта, який претендував, а графа Воронцова. Іван Осипович в знак компенсації отримав в управління всі військові частини, зосередивши в своїх руках «силові структури», а його коханка влаштувала справжню «війну салонів» дружині нового губернатора славнозвісній графині Єлизаветі Воронцовій, яка називала польку лише одним словом – «демон». Жіноче протистояння було настільки потужним і овіяним скандалами, що чутки про нього дійшли до російського царя, в якого Воронцова у молодості була фрейлиною.
Цар особисто написав Вітту листа з обуренням і з вимогою припинити «дурити себе польською бабою і звеліти їй повертатися на свою Подолію».
Ніхто не знає точно, чи через цей царський лист, чи через намагання Вітта придушити ще одне повстання – польське визвольне, за яке вболівала Кароліна, чи надмірна популярність в інших чоловіків, але ця пара розійшлась.
Кароліна вирушила в Польщу, але колишні земляки дуже холодно її прийняли, не простивши співжиття з «імперським прихвостнем». В росії, звісна річ, Собанську теж ніхто не чекав, і вона поїхала до Франції. Не сама – разом з ад’ютантом Вітта, який давно за нею впадав. Прожила з правою рукою екс-коханця не довго, бо зачарувала відомого французького критика Шарля Огюста Сент-Бева.
Але й його Кароліна Собанська покинула заради письменника Жюля Лакруа. Йому був 41 рік, їй… 55. У своєму щоденнику Кароліна зізнавалась,що Жюль став її єдиним справжнім коханням, щирим, глибоким, її «совістю та життям». Він присвячував їй вірші, вона підтримувала його, як могла майже… 35 років! Її заощадження з часом скінчилися, але вона залишилася з бідним письменником попри злидні і доглядала, коли він втратив зір.
Одеська «Клеопатра» пережила Жюля лише на два роки – померла в 90, в Парижі, хоча дуже мріяла бодай раз ще побачити свій одеський Кароліно-Бугаз…
За матеріалами Українки