Олена Іванівна Казимирчак-Полонська була талановитою астрономинею, теологинею, місіонеркою. Вона спеціалізувалася на вивченні руху малих тіл Сонячної системи, насамперед комет. Була професоркою філософії, професоркою фізико-математичних наук, професоркою астрономії. Таємно прийняла постриг черниці та все життя наполегливо проповідувала про Бога — незважаючи на заборони, звільнення та арешти.
Безтурботна юність
Олена Іванівна Казимирчак-Полонська народилася 21 листопада 1902 року в сім’ї дрібномаєтного дворянина. Про юні роки Олени написано прикро мало. Відомо, що її дитинство пройшло у маленькому селі Селець на Волині. Було воно безтурботним і позбавленим негараздів, а мама лагідно кликала її Льолею. Оленка мала гострий розум. Їй добре давалися як гуманітарні, так і точні науки. Вона блискуче закінчила жіночу гімназію в Луцьку. Вільно володіла англійською, польською, українською та німецькою мовами.
За Ризьким мирним договором 1921 року Волинь відійшла до Польщі. Так одного дня дівчина опинилася за кордоном. Щоб вступити до польського університету у Львові, їй довелося перескладати іспити з усіх предметів. Більше того, заради вступу Олена екстерном здала ще й чоловічий гімназіальний курс із давньогрецької мови та латини. Зрештою 1922 року дівчина вступила до Львівського університету Яна Казимира на кафедру астрономії фізико-математичного факультету. Аби допомогти матері, вона підробляла клерком у судовій канцелярії.
Під владою Речі Посполитої
Після закінчення університету в 1928 році Олена спочатку працювала у Львівській обсерваторії, а 1932 року її запросив на роботу до Варшави знаменитий професор Міхал Камінський. Там вона розпочала кар’єру позаштатною асистенткою в астрономічній обсерваторії при Варшавському університеті. 1934 року Полонська захистила докторську дисертацію «Про рух планетоцентричних комет» і стала докторкою філософії.
У своїй науковій роботі вона вивчала рух комет. На відміну від астероїдів, на їхній рух впливають негравітаційні сили, що виникають при наближенні або віддаленні комети від Сонця. Під впливом сонячного тепла з поверхні комети починає випаровуватися речовина. Внаслідок випаровування виникає реактивний ефект, що призводить до прискорення її ядра. Це прискорення може як зменшувати, так і збільшувати швидкість руху комети навколо Сонця залежно від комбінації цілої низки чинників. Тому обчислення значень негравітаційних прискорень є важливим завданням і значною науковою проблемою.
У 34 роки Олена вийшла заміж за Леона Казимирчака, вченого-іхтіолога, який також працював у Варшавському університеті. 1937 року у них народився син Сергій, якого назвали на честь духовного наставника Полонської — протоієрея Сергія Булгакова. На жаль, 1939 року Друга світова війна зруйнувала тихе спокійне життя родини.
Буремні часи. Друга світова
Війна застала Олену Казимирчак-Полонську у Львові, де вона працювала в астрономічній обсерваторії. 1941 року, під час окупації, ризикуючи життям, вона врятувала польських офіцерів. Як професорка університету жінка видала їм посвідчення стажистів обсерваторії, щоб вони могли залишити місто.
Пізніше вона разом із сім’єю переїхала до Варшави, де давала приватні уроки з математики. 1944 року в місті спалахнуло повстання. Полонська разом із сином встигли виїхати до початку бойових дій, однак її мати та чоловік опинились у пастці. Після придушення опору німці зігнали всіх жителів у кілька таборів за межами міста.
Розшукуючи зниклих рідних, Олена Іванівна оглядала один концтабір за іншим, залишаючи маленького Сергія на знайомих і далеких родичів. За розповідями самої Казимирчак-Полонської, під час пошуків їй довелося пройти пішки майже пів Польщі.
Жінка розповідала, що дивом уникла розстрілу в Варшаві. Було вже холодно, і вона наважилася забрати теплі речі з варшавської квартири. Дорогою до будинку під час комендантської години Олену затримав німецький військовий патруль. Оскільки перепустки в неї не було, її могли розстріляти на місці. Тоді вона звернулася до солдатів німецькою мовою: «Ви ж теж християни. Вас чекають удома матері, дочки, дружини. Як ви можете вбити беззахисну жінку, яка заради порятунку чоловіка та дитини просто прийшла взяти теплі речі у своїй квартирі?» І патруль її відпустив.
Після тривалих пошуків Олена дізналася, що її близьких розділили: чоловіка відвезли на роботу до Австрії, а матір перевели в інший табір — для людей похилого віку. Зрештою донька знайшла свою маму в одному з пунктів Червоного хреста. Чоловіка Олена Іванівна так ніколи більше й не побачила.
Переїзд до Радянського Союзу
У квітні 1945 року Полонська дісталася Праги. Після приходу туди Червоної армії радянське консульство оголосило про швидку добровільну репатріацію всіх бажаючих. Ученій гарантували чудове майбутнє — роботу, квартиру, допомогу. Запевняли, що фахівці її рівня потрібні країні. Обіцяли знайти чоловіка та допомогти їм возз’єднатись. І Олена Іванівна повірила. У травні вони разом із мамою та сином переїхали до Херсона.
Реальність, із якою довелося зіткнутися в СРСР, разюче відрізнялася від обіцянок. Чоловікові так і не дозволили переїхати до Радянського Союзу. Польський професорський диплом не визнали. Причина — незнання історії комуністичної партії та ідей марксизму-ленінізму. Олена викладала математичний аналіз і астрономію в Херсонському педінституті, працюючи 17 годин на добу. Водночас готувала до захисту кандидатську дисертацію.
За такого навантаження часу на дитину у вченої практично не лишалося. У 1948 році хлопчик захворів. Лікарі довго не могли встановити правильний діагноз і лікували Сергія від черевного тифу замість менінгіту, від якого він і помер. Матір до дитини не пускали. Після смерті сина Олена благала керівництво інституту дозволити поховати його за християнським ритуалом. Проте їй у цьому відмовили. Полонську заборона не зупинила — вночі зі священиком вони таємно здійснили церковну панахиду.
Після смерті сина Олена переїхала до Ленінграда, де вступила до Інституту теоретичної астрономії АН СРСР. 1950 року вона захистила дисертацію на тему «Тісні зближення комет із планетами та планетоцентричний рух комет» і отримала вчений ступінь кандидатки фізико-математичних наук.
Ворог народу
У листопаді 1951-го у зв’язку з новим витком чисток від «ворогів народу» Казимирчак-Полонську звільнили під формальним приводом: скорочення штату. А вже 25 січня 1952 року заарештували за підозрою у «шпигунстві та антирадянській діяльності». У Бутирській в’язниці вона провела дев’ять місяців.
Ось як вона описувала своє перебування в ув’язненні:
«Перший слідчий налітав на мене, як яструб з висоти, називав мене з сатанинською злістю «сволота, стерво»… «Не виправдовуватися ні в чому! Зізнаватись у своїх злочинах!» …мені хотілося схопитись і розбити собі голову об стіну, щоб мізки біля його ніг були, і крикнути: «Не винна ні в чому!» Я чотири рази перегризала собі вени на руках. І думала, що Бог вибачить. Це як полководець стріляє в себе, коли потрапляє в полон, щоб не видати через тортури таємниці державної. Вони від мене вимагали розповідати про інших… І я вважала за краще померти, а вимагали так. І я почала брехати, щоб не видати… і заплуталася… Щоночі допит 8-10-12 годин поспіль, вдень лягти не можна, змушували ходити по кімнаті та падати на стінку, тільки ввечері засинаєш на 1,5-2 години — будять і ведуть… 9 місяців!».
На допитах Полонська вперто відстоювала свою невинність, не ховаючись, говорила про свою віру в Бога. Сила її переконання була такою, що слідчий, який вів її справу, увірував у Христа. Він зумів домогтися визволення Олени Іванівни, і з неї було знято всі обвинувачення.
Поки Казимирчак-Полонська знаходилася під арештом, її стареньку матір здали до психіатричної лікарні, де вона й померла. Вийшовши з Бутирської в’язниці, Олена Іванівна лишилася сама.
Посвячення астрономії. Наукова діяльність
Наприкінці літа 1952 року Казимирчак-Полонська приїхала до Одеси, де отримала посаду доцентки кафедри вищої математики Одеського педагогічного інституту. 1956 року повернулася до Ленінграда. Там вона багато років працювала в Інституті теоретичної астрономії Академії наук СРСР, а потім — у Пулковській обсерваторії, повністю присвятивши себе науці.
У 54 роки вчена опанувала нову для себе справу — складання програм для роботи на ЕОМ. Вона готувала величезний масив даних про рух комет за 400 років. Спираючись на власні методики та програми, розробила безперервну числову теорію руху комети Вольфа за весь історичний (1884-1984) період її спостережень.
Доктор фізико-математичних наук, провідний науковий співробітник Інституту прикладної астрономії РАН Віктор Шор згадує, що Полонська поставила перед собою амбітну мету — дослідити рух усіх відомих короткоперіодичних комет на електронно-обчислювальних машинах. Для цього вона створила фонд координат збурюючих планет на перфокартах. Про її працездатність складали легенди. Іноді Казимирчак-Полонська не виходила з машинної зали по 24 години. Її дослідження на багато років випередили аналогічні роботи, що велися на Заході.
1968 року вчена захистила докторську дисертацію на тему «Теорія руху короткоперіодичних комет і проблема їхньої еволюції». Їй було надано вчений ступінь докторки фізико-математичних наук. Того ж року вона стала лауреаткою престижної премії АН СРСР ім. Ф.А.Брєдіхіна, присудженої «за велику серію робіт у період 1961-1968 років, присвячених побудові чисельних теорій рухів короткоперіодичних комет, проблемі еволюції їхніх орбіт у віковому масштабі та дослідженню походження комет».
З 60-х до 90-х років Полонська написала понад сто робіт з астрономії. Стала членкинею Міжнародного астрономічного товариства. Областюїї наукових інтересів залишалися небесна механіка та рух комет.
Місіонерська та богословська діяльність
Історія про Олену Іванівну Казимирчак-Полонську була б неповною без згадки про її віру. До Бога вона звернулась у ранній юності. 1923 року взяла активну участь у першому з’їзді Російського студентського християнського руху (РСХД) в місті Пшеров, де познайомилася з протоієреєм о. Сергієм Булгаковим, який став для неї духовним отцем.
Полонська ніколи не приховувала своєї віри в Бога. У 60-х роках вона організувала у своїй квартирі нелегальний богословський гурток. Навколо неї збирались однодумці, щоб обговорювати та дискутувати на релігійні теми, читати духовну літературу. У 1987-му вона таємно прийняла постриг.
Замість епілога
Наприкінці життя Олена Іванівна повністю осліпла, однак продовжувала викладати та читати лекції. Улюбленим словом Полонської було «відповідальність». Вона часто повторювала, що християнин має відповідати за все: справи, вчинки, слова, навіть думки. Смирення, на її думку — це прийняття існуючих умов життя, обставин, які посилає Господь, і мудра, відповідальна поведінка у тій або іншій ситуації.
Олена Іванівна була талановитою вченою та людиною з великим серцем. Вона залишила величезну наукову спадщину. Довела, що основним фактором, який призводить до змін кометних орбіт, є гравітаційний вплив великих планет. Обґрунтувала гіпотезу захоплення короткоперіодичних комет великими планетами. З’ясувала загальні закономірності еволюції кометних орбіт. Досліджувала рух 35 короткоперіодичних комет різних планетних сімей з урахуванням їхніх збурень. 1978 року ім’ям Полонської було названо малу планету №2006 (2006 Polonskaya). Серед колег ученої ходив жарт, що своєю завзятістю та інтелектом вона «побриє» будь-яку комету (у давнину комети називали «хвостатими чудовиськами» або «волохатими зорями»).
Олени Іванівни Казимирчак-Полонської не стало у серпні 1992 року.
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті