27 листопада 1863 року на Буковині народилася Ольга Кобилянська. Відома письменниця, представниця модернізму, борчиня за права жінок, що зналася на філософії та гастрокультурі — Кобилянська була однією з найяскравіших постатей української культури. Людина прогресивних поглядів, вона дещо випереджала свій час. Її героїні вирізняються інтелігентністю, емансипованістю та нескінченними пошуками ідеалу. Сьогодні Оксана Багрій розкриє маловідомі грані цієї сміливої жінки.
Суворий батько
Народилася Ольга Кобилянська в містечку Гура-Гумора на Південній Буковині 27 листопада 1863 року. Її мати — наполовину німкеня, яка прийняла греко-католицьку віру з пошани до чоловіка. Батько — дрібний урядовець, шляхетського роду, з Наддніпрянщини. Ольга була четвертою з семи дітей в родині. Сім’я жила в скруті. Навіть кілька крейцерів на листи приходилось просити зі скандалами.
Мати старалася навчити доньок хороших манер, вміння підтримати розмову, триматися в товаристві. Батько ж гадав, що його обов’язок — дати добру освіту хлопцям, а дівчата заміж повиходять. Тому Кобилянська мала лише початкову освіту, закінчила так звану нормальну школу в Кимпулунзі. І протягом усього життя займалася самоосвітою.
Людина всебічних інтересів
Читання, малювання, музика, театр, верхова їзда — і це ще не повний перелік захоплень Кобилянської. Читання для неї було і хобі, і потребою, так вона пізнавала світ. Малювала Ольга з меркантильних причин, щоб потайки продати роботи та купити кукурудзи для голубів. Театр письменниця любила, бо хотіла стати акторкою, аби мандрувати та заробляти власні кошти. Якось у неї виникла ідея податися до театру товариства “Руська бесіда”. Її навіть запросили на проби, за умови, що буде дозвіл батьків. Та Ольга навіть не уявляла, як розкаже про це батькам і якою буде реакція. Тому розпрощалася зі своєю мрією стати акторкою. Згодом Кобилянська стала кіноманкою. Дивилася фільм тричі: вперше — для загального ознайомлення, вдруге — придивитися до гри акторів, а втретє — стежити за конкретним актором. Були в письменниці і містичні інтереси. Вона брала участь у спіритичних сеансах та любила трактувати сни.
В 35 була відомою в Європі
Першими літературними пробами юної Кобилянської були вірші, казки, легенди, написані німецькою мовою. У 17 вона пише першу автобіографічну повість — “Гортенза, або Нарис із життя однієї дівчини”, теж німецькою. Тоді вона ще не мала ані власного стилю, ані чіткої мети. Писати українською дівчина почала після знайомства з дочкою лікаря Софією Окуневською. Саме Софія переконала Ольгу, що та повинна творити для вітчизняної публіки, навчила фонетики та надарувала українських книжок. Згодом її творчість високо оцінять і Іван Франко, і Леся Українка.
У 35 її ім’я було вже добре відоме в Європі та Буковині, хоч вона й жила на краю Австро-Угорської імперії. Твори Кобилянської видавали та перекладали німецькою, чеською, польською. Вона здобула стипендію з Відня за свою літературну діяльність і часто відвідувала тодішню столицю.
Подруга Леся Українка
У Ольги Кобилянської було чимало друзів. Та дружба з Лесею Українкою була особливою, сповненою підтримки, належної довіри і розуміння. За життя вони бачилися всього тричі, а товаришували — 14 років. Єдине спільне фото літераторок зроблене в Чернівцях, в 1901 році. Одну фотографію Леся зберігатиме на своєму робочому столі, а іншу Ольга триматиме в альбомі.
Вони були споріднені духом, захоплювались одна одною, обоє цікавилися музикою, фольклором та етнографією. Їхня дружба протікала в численних листуваннях. І до сьогодні збереглися листи Лесі Українки до Ольги Кобилянської й лише один лист Ольги до Лесі.
Сама освідчилась
У 1919 Ольга Кобилянська пише заповіт: “Будьте здорові і згадуйте мене. Я ніколи не була щаслива. Найкращі хвилини були в мене, коли я писала і закінчувала мої твори. До так званої “слави” була я в глибині душі холодна. Любила я мої мрії, гори, зірками засіяне небо, іноді — рівнини, осінь і свого Небесного суддю. Всіх тих небагатьох чоловіків, яких я любила, я пізніше зневажала, за виключенням Сріблянського і одного лікаря з Наугайма… Все інше було некультурне і зневажливе”…
Осип Маковей помер у 1925 році. У день його похорону Кобилянська блукала в горах і плакала. Ці стосунки тривали десять років і закінчились нічим. Вона йому освідчилась, а він злякався. Для Маковея то була просто літературна дружба, а Кобилянська вмирала від любові. І він одружився з іншою.
Про дітей
У своєму щоденнику Кобилянська розмірковувала про сім’ю та виховання дітей. Але в житті все склалося інакше. Вона не вийшла заміж, проте мала названу дочку Олену. Олена була позашлюбною дочкою брата Кобилянської, Олександра, яку письменниця офіційно удочерила. У них були справжні взаємини доньки й матері. Ольга була наставницею для Олени і всіляко турбувалася про неї.
Особисті фінанси
Ольга Кобилянська заробляла власними творами, але не стільки, щоб вистачало на життя. Вона розділяла тезу Лесі Українки, що письменник — це людина, якій треба одягатися, відпочивати, мати свої гроші. Кобилянська успадкувала і гроші, і майно від своїх батьків. Вона була основною спадкоємицею, оскільки жила з батьками й допомагала їм по господарству. А свій власний будинок в Чернівцях письменниця придбала за гонорар — 9 томів творів, які видали у Харкові з 1927 по 1929 роки. В цьому будинку нині працює музей Ольги Кобилянської.
Завершувати кожен день книжкою
Життєве кредо письменниці: “Кожний вечір закінчуйте книгою”. Навіть коли Ольга була немічною і паралізованою, вона все одно дотримувалася цього правила. Їй тоді читала донька Олена.
За матеріалами VOGUE
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті