Бабусі біля під’їзду завжди дратували мене. Вони знають все і про всіх, тому, дивлячись на них, завжди ловила себе на думці, що такої старості не хочу для себе. А вчора ледь стримала себе, щоб не влаштувати сварку із «немічними бабками-кульбабками», бо їхні балачки дістали до самого серця. «Увімкнула вчора телевізор, а там дивитися немає на що. Самі повії та розпуста. Повдягаються безсоромні, що все «добро» зверху і вішаються одне на одного. Раніше такого не було», – бідкалася тітка Катерина з п’ятнадцятої квартири. «Це, щоб наші батьки встали б і подивилися, який нині світ, то вони б знову лягли б у могилу. Тільки розпуста та невихованість», – підтримувала сусідку тітка Ольга.
Хотілося зробити зауваження жіночкам, а перед очима постала історія моєї родини.…
Моїй бабусі було сімнадцять років, коли її віддали заміж за вже «підтоптаного», старшого на десять років діда Івана. До одруження із моєю бабусею дід встиг вже один раз одружитися. Побрався із дівкою Меланкою, яка була одиначкою у сім’ї, мала гарний посаг, але сама була маленькою «сірою мишкою». Настільки маленькою, що в молодої жінки не вистачало сили замісити діжу з хлібом. Тому на поміч почали кликати сусідку Марію. Яка встигала і діжку замісити, і сусіда «приспати». Коли Меланка “прозріла” і їй відкрилися усі наміри добросердної сусідки, вона відразу ж вигнала зі свого будинку чоловіка й зачинила двері перед носом сусідки.
Дід довго не ходив в одинаках, а запримітив мою бабусю. У селі не вистачало чоловіків, тому вибору великого не було й ніхто не став запитувати у моєї бабусі подобається її такий шлюб чи ні. Батьки порішили, а молодята виконали їх волю.
Бабуся Ганна була і ладною, і спритною. Вміла і діжу замісити, і четверо доньок подарувала чоловікові. Але втримати його біля своєї спідниці не змогла. Щоразу «добрі» люди приносили у її вуха звістки з ким і коли загуляв її Іван. А дід тільки віджартовувався, що мати коханку йому «положено» по службі, як голові колгоспу. І йому, як голові колгоспу, не відмовляли у любощах щедрі сільські жіночки, яким не вистачало в житті чоловічої ласки.
Так і проплакала бабуся все своє життя у подушку. Лякала діда партією, яка має за неї заступитися, Богом, «який все бачить», соромила дітьми, але гульвісу нічого не зупиняло. І навіть, коли у селі заговорили про те, що Зойка, яка народила нещодавно дівчинку, подала голову на аліменти, бабуся не змогла розлучитися зі зрадливим чоловіком.
З чотирма доньками йти їй не було куди й поставити дівчат на ноги не було кому допомогти. Тому й терпіла усе життя й навіть на старість не змогла пробачити та забути зраду, а нагадувала чоловікові про ті приниження через які їй довелося пройти.
Напевне, якби моя бабуся встала, вона б пишалася сучасною молоддю, своїми онуками, які мають міцні та щасливі сім’ї, мужніми чоловіками, які зі зброєю у руках захищають свої родини, кожного з нас. Різні люди жили й живуть в наш час, а хороших людей завжди більше.
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті