Сама назва «стіл» тісно пов’язана з поняттям «стелити», тобто ставити страви на щось простелене. Це поняття пішло з давніх часів коли слов’яни споживали їжу з землі простеливши тканину чи підклавши дошку. Звичний нам стіл з’явився значно пізніше й в різних куточках країни виглядав по різному. Десь це були довгі дошки на перехрещених ніжках, а десь були популярними скрині-столи, з кришкою, що слугувала столом та пістолинням в якому було зручно зберігати речі домашнього вжитку.
В Україні був такий звичай: закінчували будівництво хати й першим заносили до неї застелений стіл, на якому лежав хліб. Ще в праслов’янські часи з’явилася традиція трапезувати за одним столом на знак взаємного миру та дружби. На покуть – почесне місце за столом – невдовзі після народження клали немовля: щоб росло здоровим і в достатку.
У деяких регіонах Карпат (Гуцульщина, Бойківщина, Лемківщина) функції столу виконувала скриня. Стіл-скриня складається із двох частин: нижнє підстолиння використовувалося для зберігання різних речей, одягу, цінних паперів тощо, а верхнє накриття служило як стіл.
Щоб дістати якусь річ, кришку столу відсувають. У деяких місцевостях у таких столах-скринях зберігали харчові продукти.
Скриня — традиційний для України вид меблів, у якій зберігали одяг, коштовні речі, прикраси, полотно. Вона належала жінці. Дівчині на виданні батьки купували скриню, яку вона разом із матір’ю поступово наповнювала різними речами, необхідними для майбутнього подружнього життя: вишиваними рушниками, хустками, сорочками, стрічками. Скриня була частиною дівочого посагу: чим більша й красивіша скриня, тим багатша наречена.
Дівчина, залишаючи батьківський дім, вивозила свою скриню до хати чоловіка, де користувалася нею все життя. Скриня передавалася у спадок тільки після смерті її власниці. Всередині скриня мала невеличкий, у вигляді прибитої до стінки коробочки, «прискринок» для зберігання дрібних цінних речей, прикрас, стрічок. Щоб полотно й одяг у скрині не псувалися від довгого зберігання, у прискринок клали вузлик тютюну (від молі).
Скрині в Україні були двох типів: з двосхилим віком (кришкою) і з прямим (пізніше — напівокруглим) випуклим віком.
Скрині були різьблені, ковані, мальовані, в бідних — із чистого неприкрашеного дерева. Дівчина не дозволяла чужим заглядати у свою скриню, то була її таємниця. З втратою віри в магічне значення скрині, цей звичай забувався, тому в деяких місцевостях, вихваляючи свою дочку, батьки стали показувати близьким, що надбали для своєї доньки. Хоча переважно в Україні заглядати до чужої скрині вважалося великим нахабством і невихованістю. Народною етикою це засуджувалося.
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті