Сьогодні я дивуюся, як можна було бути такою сліпою і дурною. Але я й думати не могла, що мене можуть зрадити найрідніші люди.
З кумою Наталею ми товаришуємо вже п’ятнадцять років. З того часу, як ми з чоловіком переїхали до квартири його бабусі, яка дісталася нам у спадок. Знали Наталю ще до переїзду, бо, бувало, перетиналися із нею під час відвідувань бабусі. А вже після переїзду наше знайомство переросло у дружбу. Тому, коли у нас народилася друга донечка, без вагань взяли Наталю за куму.
Жодне сімейне свято не обходилося без нашої куми. За ці п’ятнадцять років ми стали ближчими за друзів, як рідні сестри. Навіть на відпочинок почали їздити разом. Жаліли Наталю, яка жила без чоловіка, що їй самотньо. Тому тягнули її скрізь із собою. Та і в побуті завжди допомагали один одному.
Я й не думала про лихе, коли заставала Наталю в себе вдома. Кума допомагала мені ліпити вареники, пекти пироги. Часто приносила смаколики для моїх рідних, коли я через завал на роботі не мала часу на приготування їжі. І коли Наталі потрібна була допомога, а найчастіше – це спритні чоловічі руки, мій Олег йшов їй на допомогу.
Якби я знала, що та допомога виявиться такою підступною, я б і на поріг не пустила б такої подруги. Навіть коли одна пильна сусідка мені якось натякнула, що дуже у нас цікава дружба сім’ями й вона не раз спостерігає за моїм чоловіком та кумою, я не надала уваги її словам.
Про стосунки мого Олега та Наталі я дізналася зовсім випадково. Наталя запропонувала нам поїхати по гриби на дачу до її батьків, яка вже кілька років пустувала. Спочатку домовилися про спільну поїздку у село, але в останню хвилину мене викликали на вихідні на роботу. Чоловік та Наталя були дуже розчаровані такою новиною. Щоб їх заспокоїти, я запропонувала поїхати їм разом.
Відпочинуть, грибів назбирають, Олег допоможе Наталі підремонтувати паркан, а ввечері повернуться додому.
Так і порішили. Вдосвіта грибники виїхали машиною на “тихе полювання”. А через кілька годин перетелефонував мій керівник й повідомив, що робота скасовується. Я була дуже засмучена та розчарована, що не змогла поїхати разом зі своїми у село, але, подумавши, вирішила виправити ситуацію і відправитися у село автобусом. По дорозі ще й купила заварні тістечка, які любили Олег та Наталя.
Але у будинку моєї куми на мене чекав «сюрприз». Двері у будинок були замкнені зсередини, тому я постукала у вікно. А коли заглянула у нього, побачила як мої “грибники” зіскочили із дивана і швиденько одягаються. Вони намагалися пояснити, що мені все видалось, вони відпочивали з дороги по різних кімнатах. Але я все добре бачила на власні очі.
Сімнадцять років мого подружнього життя та п’ятнадцять років дружби з кумою закінчилися в один день. У мене ніби очі відкрилися. Тепер я згадую та аналізую як мій Олег сердився, коли я починала говорити Наталі про те, що їй потрібно знайти чоловіка та вийти заміж, як часто у Наталі ламалась побутова техніка чи траплялися інші ситуації, з котрих «виручав» мій Олег, як часто я заставала куму у себе вдома наодинці з моїм чоловіком. Я втратила і чоловіка, і куму. І мій Олег, який раніше присягався мені у коханні, тепер вимагає, щоб я звільнила квартиру, яка дісталася йому у спадок від бабусі. Не знаю, як мені пережити цю зраду, де взяти сил та як жити далі. Тепер я десятому закажу, що не можна довіряти навіть найближчим подругам.
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті