Через війну, раптова втрата близької людини, на жаль, торкнулася багатьох українців. До смерті рідної людини ніколи не буваєш готовим і уникнути горя після втрати неможливо, адже мало що можна порівняти з болем, коли людина йде з життя. Але в нас може знайтися можливість прийняти та змиритися зі своєю втратою.
Психотерапевтка Альона Шараєва розповідає про те, як прийняти втрату близької людини, що робити з почуттям вини і як проживати цей тяжкий період.
Що таке втрата?
Втрата – це переживання горя після смерті когось важливого для нас. Хоча це неминуча частина життя, але втрата того, кого ми любимо, може стати одним із найболісніших переживань, які трапляються в нашому житті.
Незалежно від того, чи це близький друг, чоловік, партнер, батько, дитина чи інший родич, смерть близької людини завжди є горем.
У цей період людина відчуває дуже важкі й інтенсивні емоції, починаючи від глибокого смутку, порожнечі, відчаю до шоку, оніміння або провини. Проте втрата не обмежується лише емоційними реакціями. Горе через смерть близької людини також може спровокувати фізичні реакції, як-от: втрата ваги, апетиту, проблеми зі сном, болі й ослаблення імунної системи, що може призвести до захворювань та інших проблем зі здоров’ям.
Інтенсивність переживання втрати
Інтенсивність почуттів часто залежить від обставин смерті близької людини, від наших стосунків із ними та попередніх досвідів втрати. І, звісно, що важливішою ця людина була в нашому житті та що більше почуттів ви відчували до неї незалежно від стосунків, то важчою буде її втрата.
Смерть буває різною. Через вік, коли ми розуміємо, що це станеться, і готуємося до того, що людина йде з життя. Проте, якщо відбувається раптова смерть – процесу підготовки не відбувається і для членів сім’ї, які люблять, це велика трагедія.
Під час війни ця раптовість може посилитися тим, що людина дізнається, що її рідного катували чи зґвалтували перед смертю, тоді переживання сильно посилюється. Людина намагається це вкласти в голові та переживає страшний жах і лють. З’являється багато безсилля, і дуже важко усвідомити, як таке могло статися.
Почуття провини
Відчуття провини за смерть близьких зараз особливо загострюється, адже ми часто винуватимо себе в тому, що сталося: чому я раніше не виїхала з окупованого міста, чому я не вивезла рідних. І таких докорів собі може бути дуже багато.
Важливо розуміти, що в такому разі почуття провини має ірраціональний характер. Раціональним почуття вини може бути тоді, коли ви свідомо ухвалили рішення залишити когось із батьків чи інших родичів. Проте, коли людина опинилася перед вибором без вибору, коли час ішов не на дні, а на години, то не варто звинувачувати себе. Навіть якщо ви могли ухвалити рішення швидко в’їхати на територію й когось вивезти, завжди був ризик не повернутися живим. Тому важливо пам’ятати, що винні не ті люди, які не вивезли, а ті, хто прийшли, окупували, розстрілювали та ґвалтували людей.
Звісно, це природне бажання пояснити та знайти версію, як би я міг врятувати та що б міг зробити, щоб людина вижила. Проте це вічний пошук, тому що з цим питанням можна прожити все життя й не знайти відповіді.
Про проживання втрати
У другій половині 20 століття дослідниця Елізабет Кюблер-Росс сформулювала 5 етапів проживання втрати: заперечення, гнів, пошук компромісу, депресія та прийняття втрати. Сама вчена наголошувала на тому, що її схема не є стандартною й у кожної людини горювання може протікати інакше. Багато спеціалістів досі використовують цю схему для роботи з втратою як рамку. Проте слід сказати, що немає правильного чи неправильного проживання втрати й необов’язково ці всі етапи мають бути присутні.
Питання, яке дуже часто ставлять люди, які втратили близьку людину, – це скільки мені буде боліти. Тут також немає однозначної відповіді. Адже багато залежить від того, у яких стосунках ви були з людиною, якої не стало. Проте класичне горювання триває рік. Людині потрібно прожити одну осінь, зиму, весну, літо без людини, яку вона втратила. І, відповідно, прожити всі свята без неї, дні народження. Це метафоричне завершення горювання та прийняття факту, що вже сталося й неминуче.
Те, як довго людина буде проживати втрату, залежить від так званого «застрягання» на тому чи тому етапі. Наприклад, людина може застигнути на стадії шоку, бути емоційно неживою, начебто замороженою. І це може впливати на тривалість процесу горювання. Оскільки зараз багато загиблих, то процес горювання може застрягати на 2 стадіях – стадії гніву проти людей, які вчинили вбивство, або на стадії депресії, коли людина стикається з дуже сильним безсиллям. Насильницька смерть викликає дуже багато безсилля та посилює розуміння раптового завершення власного життя. А це дуже глибокий екзистенційний процес.
Жити й рухатися далі не означає забути кохану людину
Переживання – це завжди емоції й відчуття. Тому після втрати близької людини слід бути готовим до болісних нагадувань, коли фотографії, якась випадково почута музика, яку ви слухали разом, може знову викликати хвилю пекучих емоцій. Або ж свято чи день народження, які ви звикли святкувати разом, – усе це буде додавати болю. Спробуйте поговорити з вашими друзями та родиною заздалегідь і домовитися, як ви разом будете проводити ці дні. Краще, щоб поруч із вами хтось був, з ким вам буде добре.
Також варто пам’ятати, що жити й рухатися далі не означає забути кохану людину. Знаходження способу продовжити своє життя не означає, що ваш біль закінчиться або ваша кохана людина буде забута. Більшість із нас несе свої втрати з собою протягом усього життя, і вони стають частиною того, ким ми є. Поступово біль має легше переноситися, але спогади й любов, які ви мали до людини, залишаться назавжди.
Дозвольте собі відчувати біль
Перше, що важливо усвідомити: не треба витісняти свій біль і намагатися вигнати його з життя. Відчувати біль, навіть найсильніший, цілком нормально, і, ба більше, це важливо робити: через нього ми адаптуємося до нових життєвих обставин. Також варто примиритися з тим, що біль, найімовірніше, ніколи не піде й у важливі дати: у день народження померлого або в річницю смерті – він повертатиметься. Важливо пам’ятати про це й бути відкритим своїм почуттям.
Якими б не були ваші стосунки з людиною, яка померла, важливо пам’ятати, що всі ми сумуємо по-різному. Немає єдиного способу сумувати. Хтось виражає свій біль плачем, інші не плачуть, але це не означає, що вони відчувають втрату менше.
Не засуджуйте себе, не думайте, що ви повинні поводитися за якимись правилами. Щоб пережити чиюсь смерть, потребен час. Для деяких людей цей час вимірюється місяцями, для інших – роками.
Найважливіше, що ви можете зробити для себе, – це дозволити собі відчувати. Процес втрати й жалоби може викликати багато інтенсивних і несподіваних емоцій. Але біль вашого горя не зникне швидше, якщо ви будете його тамувати в собі та блокувати емоції. Насправді це може лише погіршити ситуацію в довгостроковій перспективі та зумовити застрягання в одній зі стадій проживання, про що ми писали вище.
Щоб прожити втрату, людина повинна дозволити собі відчувати те, що вона відчуває. Дозволити всі емоції. Як тільки починаються думки, скільки можна плакати, це може нашкодити, адже ви зупиняєте свої почуття. А важливо їх вивільнити.
Не соромтеся шукати підтримки
Коли ви втрачаєте когось, кого любите, це нормально хотіти дистанціюватися від інших і сховатися від світу. Але зараз краще не залишатися на самоті. Навіть якщо ви не можете розповісти про своє горе, просто перебування в оточенні інших людей, які піклуються про вас, може забезпечити комфорт і полегшити відчуття втрати.
Звернення до тих, хто піклується про вас, також може стати важливим першим кроком на шляху до зцілення. Те, що ви будете говорити про свої думки та почуття, не зробить вас тягарем для інших. Навпаки, це може допомогти вам прожити смерть вашої близької людини та знайти способи вшанувати її пам’ять.
Часом навіть найближчі люди можуть почуватися безпорадними й не знають, як допомогти, хоч і хочуть цього, тому не соромтеся говорити їм, що вам потрібно: чи то допомога в організації похорону, чи просто перебування поруч, щоб поговорити.
Зосередьтеся на тих, хто вміє слухати. Коли ви сумуєте про втрату близького друга чи члена сім’ї, найважливіше відчувати, що вас почули ті, кому ви довіряєте.
Коли варто звернутися по допомогу до психолога
Ми вже вище писали про те, що кожна людина по-своєму переживає втрату близького й декому це дається важче, ніж іншим. Тут важливо прислухатися до себе: якщо ви відчуваєте, що самостійно вже не справляєтеся з психологічним навантаженням і навіть за кілька місяців біль утрати настільки ж сильний, як у перші дні, краще звернутися до психолога. Довіра до професіонала може допомогти подолати емоції, якими може бути занадто важко поділитися з сім’єю чи друзями, вирішити інші невирішені проблеми, пов’язані зі смертю вашої близької людини, і знайти способи адаптуватися до життя після вашої втрати.
Книги які допоможуть пережити втрату близької людини
Анджела Нанетті
«Чоловік, який вирощував комети»
Маленький хлопчик Арно живе зі своєю дивакуватою мамою Міріам та молодшим братом Бруно у скромному холодному будинку, де вони ледь перебиваються. Арно ніколи не бачив свого батька. І оскільки хлопчик понад усе мріє знову мати батька, з дня на день він з нетерпінням чекає на комету, яка має здійснити його найзаповітніше бажання: мати батька.
Хлопчик гріє себе думкою, що його батько живий і просто дуже зайнятий, тож неодмінно одного дня повернеться. Але реальність виявляється жорстокішою. Це дуже щемка й метафорична історія про силу мрії й родинне тепло, з яким не страшний ніякий холод.
Джулія Самюель
«Переживаючи горе»
Авторка книги Джулія Самюель – професійна психологиня, вона тривалий час працювала у хоспісі, а також неодноразово допомагала своїм клієнтам пережити смерть близької людини. В основу цієї книги лягли історії з її професійного досвіду. Звісно, багато речей про які пише авторка, є очевидними, але книга може терапевтично підтримати у тяжкий період.
Давыд Фоенкінос
«Ніжність»
Книжка французького режисера, сценариста й письменника Давіда Фоенкіноса про втрату і відродження. Молода дівчина Наталі щаслива: вона має успішну роботу й люблячого чоловіка, з яким у них особлива історія знайомства. Але доля розпорядилася інакше: Франсуа збила машина. Здавалось би життя закінчилося в той день, коли він залишив її. Але ця історія не лише про втрату, а й про те, яку роль в нашому житті здатні відіграти люди, на яких ми не розраховували.
За матеріалами WONDER Україна