Пережитий військовий досвід із часом стає не просто частиною біографії солдата, а монолітом, що формує основу його душевного стану та психіки. Для багатьох чоловіків, які повертаються з війни, випробування, пережиті на фронті, мають далекосяжні наслідки, часто непомітні оку стороннього спостерігача. Але часто ці непомітні ззовні зміни дуже впливають на спілкування з рідними – дружиною, братами, батьками та дітьми.
Ці зміни починаються і на етапі підготовки до фронту, і з першого дня на фронті. В умовах бойових дій військовослужбовець зіштовхується з вибором, з життям і смертю, що впливає на його здатність сприймати реальність. Війна переписує звичні норми поведінки, адаптуючи їх до умов виживання у критичних ситуаціях. Те, що починається як необхідність швидко реагувати на загрози, з часом може перерости в параною. Повернення до цивільного життя для людини, яка побувала на війні, може здатися не меншим викликом, ніж сама війна. Цивільний світ тепер не зрозумілий, навіть небезпечний.
Рідні, які чекали на повернення своїх героїв, опиняються перед необхідністю зрозуміти та прийняти раптові зміни в їх характері. Мовчазність, роздратування з найменшого приводу, небажання ділитися досвідом – все це може стати джерелом непорозумінь і конфліктів.
Перелічене може призвести до ізоляції ветерана, руйнування сімейних зв’язків, поглиблення депресії або розвиток залежностей
Що врахувати дружинам, коханим, мамам і сестрам
Повернення додому, відпустка – це лише перший крок в адаптації військового до звичного колись життя. Емпатія і терпіння допоможуть створити вдома атмосферу спокою і безпеки. Варто також пам’ятати про важливість професійної підтримки й за потреби звертатися до психологів.
Власне, на психологічній підтримці дружин військовослужбовців зосередив свою роботу проєкт «Я.Є.» від благодійного фонду «Рій». Він функціонує повністю онлайн, тому можна долучитися і отримати підтримку з будь-якого куточка світу. Проєкт надає індивідуальні консультації і проводить групові сесії з психологом “Теплі кола”, де група розмовляє під керівництвом психолога про свої власні переживання, почуття, легше проживає спільний досвід життя дружини військовослужбовця. Долучитися до проєкту можна через його фейсбук-сторінку, інстаграм або за телефоном: +380937476239.
Психологиня проєкту «Я.Є.» Марина Шимкова склала 10 основних порад, які для родини і близьких ветерана, бійця, який повернувся з фронту.
Створіть для нього «тихий час» – період дня, коли домашня атмосфера буде максимально спокійною, без несподіваних питань чи обговорень.
Проявляйте підтримку через невербальні жести – обійми, легке погладжування. Звичайність фізичного контакту може бути куди більш зрозумілою та менше роздратовувати, ніж слова.
Дозвольте ветерану мати особистий простір, куди він може відступити за потреби побути наодинці з собою. Як варіант, створіть у помешканні «тиху зону», де ветеран може уникати тригерів і відпочивати.
Влаштовуйте сімейні зустрічі для теплого спілкування.
Скоригуйте побутові дрібниці – знизьте гучність телевізора або радіо, уникайте раптових звуків (наприклад, забороніть гучно гримати дверима).
Чекайте, коли ветеран буде готовий говорити про війну, дайте йому необхідний час, щоб самому почати розмову, якщо він цього побажає.
Уникайте критики. Замість зауважень навчіться запитувати, як допомогти або чим поділитися. Проявляйте емпатію замість порад: вислухайте без намагання виправити чи дати поради, якщо їх не просять.
Запровадьте практику спільних занять, які вас обох захоплюють і зміцнюють ваш зв’язок. В ідеалі, щоб це були активності, які приносять радість обом і водночас допомагають ветерану адаптуватися до мирного життя.
Зміцнюйте емоційну інтимність – обговорюйте власні почуття, страхи, бажання. Це дасть змогу зрозуміти один одного на глибшому рівні.
Плануйте майбутнє – спільне створення майбутніх планів, мрій та цілей створить розуміння напрямку життя і відчуття стабільності.
Табу: чого точно не потрібно робити і казати
Психологиня Марина Шимкова застерігає від основних тригерів для ветеранів. Несподівані різкі звуки: підняті голоси дітей під час гри, раптовий стукіт дверей, високий звук радіо. Вони можуть викликати стресові реакції: ветеран може інстинктивно реагувати так, ніби опинився знову у зоні бойових дій.
Ще один тригерний момент – запитання про війну. Безумовно, родичі й друзі мають природне бажання дізнатися, через що пройшов солдат. Та історії про жахіття війни часто є вкрай особистими й болісними. Неправильно сформульовані запитання або двозначні коментарі можуть спровокувати зайвий стрес і навіть лють. Допоки військовий сам не почне ділитися та розповідати про пережите на війні – не питайте.
Як поділився Максим, військовослужбовець: «Особисто я дружині завжди все розповідаю сам. Це моя рідна людина і я не роблю з себе там довбня, типу «не діставай мене». Якщо я їй розповім все сам, вона зрозуміє, як мені. Бувало і плакав їй. У 2022 році я дуже сильно нервував і зривався. Але вона витримала, підтримувала постійно. І я переосмислив все. Треба з собою в середині боротись».
Аби уникнути конфліктів, Марина Шимкова також радить виключити зі спілкування:
- фрази, які недооцінюють важкі переживання ветерана;
- коментарі, що можуть бути сприйняті, як обвинувачу вальні;
- порівняння поведінки ветерана до війни і після;
- вимоги швидко повернутися до “норми”.
Відкритість, готовність до співпраці та залучення професіоналів можуть значно полегшити адаптацію ветерана, допомагаючи відновити довіру і зміцнювати родинні зв’язки.
За матеріалами «Українки»
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті