Продовжуємо рубрику «Знайомимось із незнайомим» й сьогодні ми дізнаємося більше про яскравих представників земноводних, які мають свої таємниці, свій шарм та індивідуальність.
Мандариновий тритон
Мандариновий тритон – це рідкісний та красивий земноводний із сімейства тритонових, який мешкає у гірських районах Китаю. Його назва походить від яскравого забарвлення, що нагадує кольори мандарину та чорного чаю. Цього тритона також називають імператорським драконом через його значний вигляд, що нагадує дракона. Це високотоксичний тритон, ряди помаранчевих бородавок уздовж його спини є отруйними залозами.
Мандариновий тритон належати до класу земноводних, ряду хвостатих, родини тритонових, роду Tylototriton. Він був вперше описаний в 1988 китайськими вченими за матеріалами, зібраними в провінції Юньнань. З того часу він був виявлений також у провінціях Гуйчжоу та Сичуань.
Імператорський тритон має подовжене тіло з короткими кінцівками та довгим хвостом. Він може досягати 20 см завдовжки.
Мандариновий тритон має слабко виражений статевий диморфізм, тобто різницю між самцями й самками. Однак самки частіше більші за самців.
Мандариновий тритон мешкає у гірських районах Китаю на висоті від 1000 до 2500 метрів над рівнем моря. Він воліє жити в лісистих місцевостях, близько до водойм, таких як струмки, ставки, болота та рисові поля. Він веде напівводний спосіб життя, проводячи частину часу на суші, а частину – у воді. Він активний у теплу пору року, а в холодну – зимує в укриттях під камінням чи рослинами. Він може здійснювати сезонні міграції між різними біотопами залежно від погоди та доступності води.
Через своє яскраве фарбування мандариновий тритон може здатися легким видобутком, проте верхня частина його хребців і черепа мають особливо товсту кістку, тому його не легко вкусити. Крім того, коли тритона схоплять, кінчики ребер видавлять отруту з залоз на його спині.
Імператорські тритони мають достатньо токсину, щоб убити приблизно 7500 мишей. Попри те, що ці тритони отруйні, вони зазвичай безпечні для людини за умови, що з ними поводяться обережно.
Вогнебрюха жаба
Вогнебрюха жаба (fire-bellied toad) – це незвичайна і приваблива тварина, яка вражає своїм зовнішнім виглядом, поведінкою та здатністю виживати в різних умовах. Ця жаба належить до сімейства Bombinatoridae (рід Bombina). Народну назву «вогнебрюха» жаба отримала за своє яскраве забарвлення, яке нагадує полум’я.
Це невелика тварина, яка в середньому досягає 4–5 см завдовжки, 3–4 см завширшки і 2–3 см заввишки. Її вага становить близько 10–15 г.
Однією з найпомітніших ознак цієї жаби є її забарвлення. Спина жаби має темно-зелений, коричневий або сірий колір із різноманітними плямами, смугами або цятками. Це допомагає їй маскуватися серед рослинності та ґрунту, уникаючи уваги хижаків. Черевце жаби, навпаки, має яскравий помаранчевий, червоний або жовтий колір із чорними плямами або смугами. Яскраве забарвлення служить сигналом для потенційних ворогів, що жаба отруйна та небезпечна.
Чорні мітки на черевці у кожної жаби індивідуальні, як відбитки пальців у людини.
Коли жаба відчуває загрозу, вона перевертається на спину, згинаючись животом догори, демонструючи свій яскравий окрас.
Вогнебрюха жаба – це широко поширена тварина, яка зустрічається в Європі та Азії. Її ареал охоплює території від Франції та Німеччини на заході до Китаю та Японії на сході.
Це довгожитель серед амфібій. Тривалість їх життя становить у середньому 10–15 років у природі та до 20 років у неволі.
Вогнебрюха жаба іноді активна вдень, але частіше в сутінках та вночі.
Залежно від сезону і температури, вона може змінювати своє місце проживання, свою поведінку та свій обмін речовин. Наприклад, в холодну пору року жаба заривається в мул, де вона впадає у стан зимової сплячки. У цьому стані вона знижує свою активність, своє дихання та свій пульс, щоб заощадити енергію. У теплу пору року вогнебрюха жаба виходить зі сплячки й шукає водоймища, де вона проводить більшу частину часу.
Раціон цієї жаби переважно складається з комах та його личинок: мух, цвіркунів, молей, мурах. Зрідка серед них спостерігається канібалізм.
Вогнебрюха жаба досягає статевої зрілості у віці 2–3 років. Вона розмножується щорічно, у весняно-літній період, коли температура води піднімається до 15–20 градусів. Вогнебрюха жаба має складний та цікавий шлюбний період, що складається з кількох етапів.
Перший етап – це шлюбні ігри, що починаються зі звукових сигналів. Самці вогнебрюхих жаб видають дуже характерні глухі звуки як на поверхні води, і під водою. Ці звуки служать для залучення самок і відлякування конкурентів. Коли самець і самка знаходять один одного, вони починають плавати поруч, торкаючись один одного.
Другий етап – це шлюбне захоплення, яке полягає в тому, що самець обіймає самку не за плечі, а за тулуб, притискаючись до неї (це називається амплексус). Під час амплексусу самець і самка плавають водоймою, шукаючи відповідне місце для відкладання ікри. Вони віддають перевагу місцям з рослинністю, де ікра буде захищена від хижаків та сонячного світла.
Третій етап – це відкладання та розвиток ікри, що відбувається протягом кількох хвилин. Самка жаби відкладає від 100 до 300 ікринок, які мають округлу форму та прозору оболонку. Самець, своєю чергою, запліднює ікру, виділяючи сперму у воду. Ікра прикріплюється до рослин чи падає на дно водойми. За літо жаби можуть відкладати яйця кілька разів. Розвиток ікри залежить від температури води й може тривати від 2 до 4 тижнів. У цей період відбувається метаморфоз, тобто перетворення ікри на пуголовків, а потім на молодих жаб.
Четвертий етап – це турбота про потомство, яка полягає в тому, що батьки вогнебрюхої жаби залишаються поряд з ікрою та пуголовками, охороняючи їх від хижаків. Вони також можуть переносити ікру або пуголовків в інші місця, якщо водоймище висихає або забруднюється. Роль батьків у житті пуголовків закінчується, коли вони перетворюються на молодих жаб, які стають самостійними і розходяться своїми територіями. Виживання молодняку вогнебрюхої жаби становить близько 10–20 %, оскільки багато хто з них гине від хижаків, хвороб або несприятливих умов.
Мантелла барона
Mantella baroni – вид маленької отруйної жаби, яка мешкає на Мадагаскарі. Ця жаба також відома під такими назвами, як мантелла Барона, строката золота жаба або мадагаскарська отруйна жаба.
За оцінками, ця родина колонізувала острів Мадагаскар 76–87 мільйонів років тому, розвиваючись в острівній ізоляції та адаптивно змінюючись в географічному розмаїтті та кількості видів на острові.
Мешкає в болотистих лісах, струмках, бамбукових гаях, на узліссях і біля річок.
Мантелла Барона харчується в основному мурахами, а також споживає ряд інших видів членистоногих, таких як жуки, павуки та кліщі.
Проковтування кліщів дозволяє їм виділяти високі концентрації фармакологічно активних алкалоїдів у своїй шкірі, що робить їх токсичними для хижаків, а їхнє яскраве забарвлення служить попереджувальною ознакою того, що проковтування може бути небезпечним і викликати хвороби.
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті