Продовжуємо рубрику «Знайомимось із незнайомим», в якій ми познайомимося із дивовижними тваринами, про які навіть не мали уявлення, дізнаємося про їх звички, спосіб життя.
То ж, сьогодні ми дізнаємося про красеня чорно-золотистого морського равлика, «сумну» чорну водяну жабу та про миле створіння – довговухого тушканчика.
Чорно-золотистий морський равлик
Чорно-золотистий морський равлик (Cyerce nigricans) – різновид морських слимаків, безоболонковий черевоногий морський молюск родини Caliphyllidae, довжиною близько 4 см.
Слимаки-сакоглоссани поглинають і використовують в своїх власних тканинах живі хлоропласти (клептопластика), які висмоктують з клітинним соком з водоростей. Тому ці «сонячні батареї» є унікальними серед всіх багатоклітинних організмів. Зовнішньо чорно-золотистий морський равлик нагадує крилату кульку з парою головних щупалець.
Щоб регулювати поглинання сонячного світла, фотосинтетичні крильця чорно-золотистого морського молюска вміють розгортатися, за рахунок чого максимально збільшується площа організму. Край кожного крильця молюска прикрашений яскраво білим кантом, нижче якого – золота смуга, і багато золотих плям розсипані по всій поверхні крилець.
Вид Cyerce nigricans зустрічається в Тихому і Індійському океанах. Цей специфічний молюск спостерігався на Майотті, Сейшельських островах, Мадагаскарі, Занзібарі.
Чорна водяна жаба
Чорна дощова жаба виглядає так, ніби перебуває у вічному розчаруванні від недосконалості буття. Попри похмурий образ, ці жаби в дикій природі зовсім не вирізняються важким характером!
Breviceps fuscus – чорна дощова або тропічна жаба Цицикама, вона ж мемна жаба “сердите авокадо”. Ці тварини не зустрічаються ніде у світі, крім південної Африки. Конкретна назва “fuscus” вказує на темне забарвлення цього виду. Загальна довжина представників роду коливається від 2 до 7 см. Спостерігається статевий диморфізм: самки набагато більші за самців. Мають коротку голову і масивний, кремезний та округлий тулуб. Кінцівки короткі, але потужні.
Живуть жаби Цициками на висоті понад 1000 м, риють собі нірки й зовсім не мають потреби у воді. Щоразу, коли ці похмурі на вигляд земноводні відчувають занепокоєння або відчувають загрозу, вони надувають своє тіло і приймають загрозливу позицію, демонструючи попереджувальні знаки.
Під час шлюбного сезону самки виділяють на спині липку речовину, за допомогою якої самці можуть міцно триматися і не відпадати. Яйця самки відкладають у нори, де і відбувається розвиток. До речі, у цих жаб немає стадії личинок, що вільно живе, тобто з яйця виходить не пуголовок, а міні-жаба.
Чорні жаби більшу частину року проводять під землею. Вони зимують у спільних норах і утворюють навколо свого тіла слизові кокони, що допомагає їм успішно пережити несприятливі погодні умови.
Як і будь-якому вузько специфічному виду, чорним жабам може загрожувати зникнення через втрату середовища проживання: вирубування лісів, поширення чужорідної рослинності, лісові пожежі та забруднення – все це негативно позначається на чисельності популяцій жаб.На щастя, ареал поширення чорних сумних жаб трапляється в кількох заповідних зонах.Сподіваємося, завдяки заповідним територіям, ми ще довгий час зможемо розчулитися цими без перебільшення чудовими тваринами!
Довговухий тушканчик
Довговухий тушканчик – гризун родини тушканчикових, найрідкісніший і маловивчений вид. Вид був вперше описаний у 1890 році, за екземплярами, отриманими з Китаю. Наступна згадка про довговухого тушканчика в Китаї датується вже 1923 роком. На території Монголії виявлений у 1954-му, і лише в 1974-1976 роках, в рамках радянсько-монгольських наукових експедицій у пустелі Гобі, були зібрані перші дані з біології та екології виду. Потім ці дані були доповнені німецькими та англійськими дослідниками. Дослідникам мало відомо про цю тварину: вважається, що їх чисельність дуже низька; крім того, вченим заважає нічний спосіб життя тушканчика, а також сувора і спекотна територія, на якій він водиться.
Отже, довговухий тушканчик зустрічається в пустелях Монголії та Китаю, веде нічний спосіб життя. Вдень він живе в глибоких норах, а вночі вибирається на поверхню в пошуках їжі: в основному тушканчик ласує комахами.
Візитна картка тушканчиків – не біг, а знамениті стрибки. Саме так пересуваються ці звірки, розвиваючи значну швидкість, коли з’являється небезпека. Додатковою опорою тушканчикам служить хвіст, він же виконує роль керма і балансира під час стрімкого бігу. У тушканчика довгий хвіст, довгі також задні ноги для пересування стрибками й дуже великі вуха. Його називають вухатою твариною на планеті.
Довжина тіла цієї істоти – до 9 сантиметрів, довжина вух – близько 5-6 сантиметрів. Таких неймовірних пропорцій не зустріти більше ніде.
А чому, власне, природа нагородила тушканчика такими вухами? Швидше за все, причини дві: перша – це необхідність полювати на вкрай дрібну живність, рух якої необхідно відстежити в ночі. А друга – це можливість здійснювати тепловідвід в дуже жарких умовах.
Довговухий тушканчик – справді рідкісний звір. Він занесений в Червону книгу Монголії та до Червоної книги Всесвітнього союзу охорони природи.
Підписуйтеся на сторінку «Світлана» і першими дізнавайтеся про нові публікації на сайті